Як «захопити» національний університет: практичний кейс КНУТД

Рейдерство не є новим явищем. Це лише нова назва для старих способів заволодіння чужим майном. Донедавна подібні дії іменувалися шахрайством, захопленням, загарбуванням, привласненням, розтратою майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем, і тягнули відповідальність, визначену Кримінальним кодексом України. Проте з плином часу з’явилися більш «обтічні» формулювання, залишивши осторонь негативну конотацію. Втім, суть не змінилася.

У публічному просторі для цього існує різна термінологія – від напівжартівливих до відверто цинічних означень, не кажучи вже про давні народні синоніми на кшталт «поцупити» абищо. Відомий український літературний персонаж Герасим Калитка зі «Ста тисяч» Карпенка-Карого добре розумів логіку «вигідних» операцій, де формальна законність лише прикриває сумнівну сутність. Проте суть залишається однаковою – накласти нечесні руки не на своє.

Не обов’язково закінчувати «дворові університети», щоб навчитися темним вечором «віджати у лоха» в темному провулку гаманець або мобільний телефон, коли можна мати купу офіційних наукових ступенів і звань, статуси чиновників, міністрів, різних ректорів і досвід, набутий під час роботи в команді попередніх урядових формацій, аби здобувати зовсім інші масштаби викраденого майна. Саме таким чином можна отримати контроль не над окремими активами, а над цілими інституціями. Всього лишень достатньо незначних технічних маніпуляцій і справу зроблено.

У нашому випадку йдеться про Київський національний університет технологій і дизайну (КНУТД) – заклад із розвиненою інфраструктурою, фінансуванням, налагодженими освітніми та організаційними процесами.

Так, із серпня минулого 2025 року на посаду в.о. ректора КНУТД була призначена така собі Олександра Ольшанська.

Призначення ніби то «своєї», звільненої пані декана вишу, сталося за прямої підтримки команди регіоналів на чолі з колишнім міністром культури часів Януковича – Михайлом Кулиняком, одіозним недокримінальним напівавторитетом з прізвиськом «Скріпач». Таким чином, ключові управлінські позиції в університеті опинилися в руках групи осіб, пов’язаних між собою. Це створило передумови для швидкої концентрації впливу на всі основні процеси вишу.

Варто мати на увазі, що буремні часи, коли суспільство вкрай негативно реагувало на представників «молодої потужної команди» професійних крадіїв на чолі з «улюбленим» Віктором Федоровичем, відійшли у минуле. Та на фоні російської агресії (яка була б неможливою, якби у владі свого часу не побувала команда Януковича) відбулося «забуття» колишніх сумнівних заслуг регіоналів. Дедалі частіше останні почали повертатися до влади. Звісно, крім тих, які накивали п’ятами з України та діють як «п’ята колона» за її межами. Так от, їхні однодумці виконують аналогічні функції в нашій країні.

Попри значний кадровий потенціал Української нації, наявність сотень і тисяч науковців, митців, менеджерів – чомусь іноді спостерігаються спроби витягати різні нафталінові кадри з неоднозначною репутацією зі старих скринь забуття.

Вже за пару днів після набуття Олександрою Ольшанською функцій ректора згаданий Михайло Кулиняк був призначений нею ж на посаду першого проректора КНУТД, а Талят Бєлялов – на проректора. Тобто відкрито реалізувалася домовленість між фігурантами за відомою схемою «я тебе, а ти – мене». Було закріплено, скажімо так, «командний осередок» з поплічників. Шляхом підписання кількох паперів один з флагманів вітчизняної науки та освіти повністю опинився під впливом прибічників Януковича, зі своїми «поняттями, розкладами, рамсами». Загалом, не сталося нічого незвичного – навіть сільський крадій, який серед ночі запланував викрасти в сусідської бабці півдесятка курей – і то шукає собі поплічника, який би допомагав у ризиковій справі. Що вже казати про актив, який вартує десятків мільйонів гривень…

Для повноти нашого дослідження варто розуміти роль кадрових рішень на рівні профільного міністерства. Зокрема, важливою фігурою в цьому контексті є Наталія Фурлет, яка з 2016 року обіймає посаду директора кадрового забезпечення Міністерства освіти і науки України. Раніше вона працювала в Міністерстві культури, де в той самий період міністром був Михайло Кулиняк. Якщо зважити, що Кулиняк був Міністром культури в період 2010–2012 років, а Фурлет розпочала свою кар’єру кадрового працівника практично одночасно з Кулиняком (той же 2010 рік), то висновувати про їх взаємозв’язок, підтримку та сприяння було б зайвим у силу очевидності.

Далі планувалося встановлення контролю над КНУТД з боку так званих «реформаторів» – Ольшанської та Кулиняка. Однак цьому завадила громадська реакція: через резонанс Кулиняка було усунуто з посади.

Щоправда, «старі та перевірені» кадри так просто не йдуть. Після звільнення Кулиняка з посади першого проректора того ж дня він був призначений на посаду директора Центру підготовки іноземців у КНУТД. Іншими словами, переміщений у «почесну відставку». Звісно, не з такими повноваженнями, як у першого проректора, але він не залишився на вулиці без роботи з ризиком заробляти лише грою на скрипці.

Робота без особливого напруження – сиди собі в кабінеті та розповідай про те, як дбайливо КНУТД навчає дизайну і технологіям іноземних студентів, водночас – тримай руку на пульсі подій, залишаючись тут «сірим кардиналом».

І зовсім нещодавно, навесні 2026 року, на посаду в.о. ректора КНУТД був призначений відомий персонаж Талят Бєлялов, який «вигідно» відрізняється від зграї попередників мільйонними активами сумнівного походження. Традиційно в подібних випадках електорат (студенти та викладачі, котрі мають взяти участь у виборах постійного ректора вишу) охоче вірить у парадигму «він багатий, то тому красти не буде, а зосередиться на науковій, освітній та викладацькій роботі». Авжеж, безсумнівно так і буде. Мислити так – усе одно, що вірити, що пияка, котрий все життя жлуктив денатурат, потрапивши на посаду директора спиртзаводу, раптом стане тверезником.

Яка роль у цьому чинного міністра освіти і науки Оксена Лісового? Чи має він певне особисте бачення ризиків від такого «ректорату», свідомо їх бажає та просуває? Або ж його використовують «втемну», підсовуючи на підпис папери? Стане відомо згодом, і ми докладемо всіх зусиль, аби дізнатися правду.

Відповіді на ці питання потребують додаткового дослідження. Ми продовжуємо збір відомостей та аналіз обставин, пов’язаних із цією ситуацією.

Запрошуємо читачів ділитися додатковою інформацією про зв’язки між фігурантами публікації, а також висловлювати власні міркування щодо характеру цих відносин.