Вбивства в аеропорту Лос-Анджелеса

Незважаючи на велику кількість масових убивств у світі, та найбільше в США, нечасто можна почути про те, як озброєний психопат влаштував стрілянину в якомусь аеропорту. Це пов’язано, вочевидь, із тим, що аеропорт дуже незручний як «угіддя» для мисливців на собі подібних через підвищений рівень безпеки та високу щільність озброєної охорони, яка може завадити і швидко припинити розпочату бійню, нейтралізувавши або навіть убивши самого агресора й не давши йому знищити велику кількість жертв.

Великий міжнародний аеропорт являє собою «місто в місті» зі своєю жорсткою структурою, в якій задіяно кілька десятків тисяч людей. Хто переглядав цикли документальних фільмів про роботу служб безпеки різних міжнародних аеропортів світу, той знає, що там діє не тільки охорона, як у коледжах або супермаркетах, але й озброєна поліція, сапери, інші підрозділи на всі можливі випадки життя і смерті. Тому, хоча деякі гарячі голови й відкривали вогонь по людях в аеропорту, ці випадки рідкісні та, як правило, забирали життя лише невеликої кількості людей.

Було б дивно, якби жодного подібного інциденту не сталося в такому популярному місці, як Міжнародний аеропорт Лос-Анджелеса (LAX), який є другим за завантаженістю в США після Міжнародного аеропорту імені Джона Кеннеді в Нью-Йорку і четвертим у світі, а за кількістю призначень і відправлень – тобто пунктом, де люди починають або закінчують свою подорож, а не пересідають на інший рейс, – посідає перше місце у світі.

У цьому аеропорту сталося два випадки стрілянини по людях. В одному з них загинули дві жертви (точніше – смертей було три, разом із самим убивцею), в другому – лише одна, були також поранені.

Перший випадок: 4 липня 2002 року. Хешам Хадайет

Хешам Мохамед Хадайет народився в Єгипті 4 липня 1961 року. Правовірний мусульманин з’явився на світ у День незалежності США (як герой фільму «Народжений 4 липня» з Томом Крузом, узятий з реальності – однак там про американського патріота і пацифіста).

Згодом він вчинить свій злочин саме в цей день – у власний день народження та у сакральне для кожного американського патріота свято. Розстрілювати він буде клієнтів ізраїльської авіакомпанії, серед яких більшість – євреї. Але до ісламських терористичних угруповань він не належав – заперечував це сам, і не було знайдено жодних підтверджень, хоча спочатку багато хто так і думав.

На момент переїзду до США в 1992 році Хадайет був одружений. Емігрував разом із сім’єю за туристичною візою. З дружиною Халою вони мали однорічну дитину. Вже у США народилася друга дитина, і на момент скоєння злочину в 2002 році в подружжя зростало двоє синів: Адам, 7 років, і Омар, 12 років. Проживали вони у місті Ірвайн на південний схід від Лос-Анджелеса. Маючи «зелену карту», що дозволяла жити в країні й мати дозвіл на роботу, працював Хадайет водієм лімузина (за іншими даними, він був власником лімузинного сервісу).

Однак одразу після приїзду він попросив політичного притулку. Хотів стати політемігрантом. Мотивом указав переслідування з боку єгипетської влади за його релігійні переконання під приводом того, що він, нібито, терорист. Як він сам розповів під час співбесіди, його заарештовували в Єгипті й помилково звинуватили у належності до угруповання «Аль-Гама аль-Ісламія» (Al-Gama’a al-Islamiyya), відомого також як «Ісламська група», яке взяло на себе відповідальність за деякі акти насильства в Єгипті. Також у своїй заяві про надання притулку Хадайет написав, що він був членом Асоціації мечеті Асада Ебен Фурата, метою якої було «істинне розуміння і застосування ісламського права у ХХ столітті за будь-яких обставин». Він заявляв, що його піддавали тортурам, і після катувань у нього залишилися шрами на тілі, що також зафіксовано у медичних довідках.

Бюрократична тяганина тривала протягом кількох років, оскільки подібних заявок надходило чимало. Хадайету відмовили. Три роки потому, в 1995 році, він отримав відмову в наданні політичного притулку. Проте йому вдалося залишитися у країні, маючи тимчасовий дозвіл на роботу. А в 1997 році його дружина виграла візову лотерею на отримання імміграційної візи, що надало їхній сім’ї можливість стати законними резидентами та отримати дозвіл на постійне проживання в США.

Як згодом повідомляла Служба імміграції та натуралізації (INS), вони не проконсультувалися з єгипетським урядом, оскільки побоювалися за безпеку сім’ї Хадайета в Єгипті. Лише пізніше вони дізналися, що його дружина й діти вже перебували в США разом із ним. Представник служби заявив, що це дилема: або піддавати людей ризику, або дбати про національну безпеку. ФБР і ЦРУ перевірили його персональні дані, але INS не повідомило цим агентствам інформацію з його клопотання про надання притулку.

У свій 41-й день народження, 4 липня 2002 року, приблизно об 11:30 Хадайет, озброївшись двома пістолетами Glock (калібру .45 і 9 мм), запасними обоймами до них і ножем із 6-дюймовим (15 см) лезом, вирушив до Міжнародного аеропорту Лос-Анджелеса, в термінал імені Томаса Бредлі. Там він підійшов до каси ізраїльських авіаліній «Ель-Аль», перед якою зібралася черга з десяти осіб (ще 80 вже перебували на своїх місцях у літаку, якому довелося затриматися на землі), дістав пістолет калібру .45 і відкрив вогонь.

Спочатку він убив операторку авіакаси – 25-річну Вікторію Хен.

Потім розвернувся в бік пасажирів, які почали панікувати й розбігатися, і став стріляти по них. Другою загиблою жертвою став 46-річний Яков Амінов, постійний мешканець району Північний Голлівуд і продавець алмазів. Він помер не одразу, а пізніше під час операції після єдиного тяжкого вогнепального поранення.

За словами близьких, Амінов сам не був пасажиром, а привіз друга в аеропорт. Амінов був батьком вісьмох дітей – трьох від першого шлюбу і п’ятьох від другого з дружиною Анат. Коли стало відомо про його смерть у лікарні від отриманих поранень, його дружина Анат, вагітна шостою дитиною (тобто свою дев’яту дитину він не побачив), знепритомніла.

Ще четверо, в тому числі одна 61-річна жінка, дістали порань різного ступеню тяжкості.

Хадайет встиг зробити 10 пострілів, після чого його збив з ніг беззбройний охоронець. На допомогу охоронцеві прибіг офіцер служби безпеки Хаїм Сапір і почав утихомирювати злочинця. Ще одна людина з пасажирів також вирішила допомогти і приєдналася. Не маючи наміру здаватися, терорист вихопив ніж, і в запалі бійки штрикнув ним Сапіра в спину. Незважаючи на ножове поранення, Сапір витягнув із кобури пістолет і вистрелив агресору нижче грудей. Хешам Хадайет заспокоївся назавжди й невдовзі помер від вогнепального поранення в черевну порожнину, як показав розтин.

Біля того терміналу, в якому сталася стрілянина – терміналу Бредлі, – було виявлено покинутий автомобіль. Припустили, що на ньому злочинець приїхав до аеропорту. Спеціальний підрозділ перевірив автомобіль, але він не був замінований.

Загалом поліція була мобілізована через потенційну можливість інших терактів у день 4 липня. До безпекових заходів долучилися всі офіцери поліції, які не перебували у відпустці, також було введено суворий режим безпеки. Термінал одразу ж закрили, усіх людей евакуювали з нього. 20 міжнародних рейсів призупинили і понад 6 тисяч осіб не змогли вчасно вилетіти. Проте до вечора після 16 години термінал відновив роботу. В аеропорту працювали додаткові наряди поліції.

За місцем проживання Хешама Хадайета в Ірвайні провели обшук. Також поліцейські слідчі провели бесіди з його рідними та знайомими, щоб з’ясувати його наміри. Не було жодної інформації про можливі конфлікти Хадайета з кимось до акту його агресії. Згодом усі зійшлися на тому, що він був розчарований невдачею в бізнесі лімузинних перевезень, у якому працював, і особистими проблемами, а також обурений ставленням Ізраїлю до палестинців.

Представники органів держбезпеки й тодішній мер Лос-Анджелеса Джеймс Хан заявили, що це був одиничний випадок індивідуального терору, а не ланка в ланцюжку терактів якогось угруповання.

Офіційні особи Ізраїлю розглядали інцидент дещо інакше. Міністр транспорту Ізраїлю Ефраїм Снех сказав:

«Хоча немає чітких доказів того, що цей злочинець пов’язаний із терористичною організацією, найбільш логічним припущенням є те, що якщо хтось відкриває вогонь по стійці «Ель-Аль» у міжнародному аеропорту, то, скоріш за все, це терористичний акт. Ми отримували попередження, що ці терористичні організації намагатимуться вразити ізраїльські та єврейські цілі по всьому світу, тому в нас немає підстав припускати, що це щось інше, а не терористичний акт».

Як бачимо, він визнав, що спирається лише на логіку, а доказів немає, і не назвав якісь конкретні сили, а сказав «ці терористичні організації». Але ізраїльську позицію теж можна було зрозуміти.

Представник ФБР Метт МакЛафлін похвалив рішучість і швидкість дій охоронця й офіцера Сапіра, завдяки яким злочинця було знешкоджено і вижили багато людей, які могли бути вбиті, якби охоронець і Сапір завагалися. Як заявив тодішній губернатор Грей Девіс, він «засмучений і обурений» тим, що сталося, але закликав каліфорнійців не дозволити цьому інциденту завадити їм святкувати День незалежності. «Будь ласка, продовжуйте святкувати», – сказав він. Президент Джордж Буш-молодший також був поінформований про стрілянину в аеропорту. Амос Шапіра, тель-авівський представник компанії «Ель-Аль», яка і раніше була відома своїми суворими заходами безпеки, зазначив, що після того, що сталося, їхня авіакомпанія ще більше підвищила рівень безпеки, без жодних подробиць.

4 липня 2002 року був четвер. Минула п’ятниця. У п’ятницю і суботу ізраїльські авіакомпанії в аеропорту Лос-Анджелеса не працювали у зв’язку з дотриманням єврейської суботи. Тож день народження терориста й національне свято США викликали вогонь. А потім національне єврейське свято допомогло поліції в дотриманні суворого режиму безпеки. Режим цей зберігався ще кілька днів.

У неділю відбулися поминальні церемонії за двома вбитими жертвами, прийшли сотні людей.

Равин Аарон Тендлер, один із тих, хто виступав на похоронах Якова Амінова, сказав: «Яков Амінов помер, тому що він був євреєм, а проти євреїв плекали культуру ненависті». Відбулося двогодинне богослужіння, переважно ізраїльської громади, після чого члени сім’ї та друзі Амінова несли труну з тілом вулицями від його дому до синагоги. Понад тисяча скорботних заповнили синагогу Яд Авраам у Північному Голлівуді, та у присутності поліції заповнили стоянку торговельного центру, де розташована синагога і проходила недільна панахида.

Коли люди, що зібралися провести в останню путь Якова Амінова, плакали та читали традиційний кадіш (молитву за померлих), над їхніми головами пролетів поліцейський гелікоптер. Після служби труну з тілом Амінова завантажили у катафалк, який прямував до аеропорту Лос-Анджелеса на рейс тієї самої компанії «Ель-Аль» до Ізраїлю, де його поховали в понеділок. Родичі розповідали, що вони благали Амінова не їхати до аеропорту, коли американці були готові до можливих атак у перший День незалежності після 11 вересня 2001 року.

Того ж дня, пізніше, близько п’ятисот осіб зібралися на похоронах Вікторії Хен. Серед них був її коханий Ярон Коен. Молодий чоловік тримав білу троянду в руках протягом півгодинної церемонії перед похованням. Можна уявити його трагедію – він збирався освідчитися Вікторії наступного дня, 5 липня, одразу після свята.

В касі терміналу Вікторія працювала всього місяць. Народилася вона в Ізраїлі. Сім’я перебралася до Сполучених Штатів у 1990 році, коли їй було 13 років. На церемонії також були присутні мер Лос-Анджелеса Джеймс Хан, генеральний консул Ізраїлю та офіційні особи з «Ель-Аль».

Відспівування і поховання Вікторії Хен набули політичного відтінку, оскільки з’явилися також протестувальники й лідери єврейських організацій, які вимагали оголосити злочин терористичним актом. Спочатку відбулося відспівування у невеликій каплиці в Меморіальному парку Іден у Мішн-Гіллз, потім Вікторію поховали на кладовищі у передмісті Лос-Анджелеса. Коли труну несли від каплиці до могили, деякі присутні тримали транспаранти зі словами «Stop this terrorism now» («Зупиніть цей тероризм негайно»).

Ізраїльський консул на службі розкритикував мусульманську громаду за те, що її представники не виступили й не засудили вбивства, скоєні ісламістом. Це зробили інші – рада з американо-ісламських відносин в Анахаймі та американо-арабський антидискримінаційний комітет на своєму сайті в інтернеті. У мусульманській спільноті висловлювалися побоювання, що стрілянина 4 липня може відродити антиарабську дискримінацію, яка мала місце після 11 вересня попереднього року.

Сабіха Хан, представниця ради з американо-ісламських відносин, сказала:

«Ми у стані жаху від того, що сталося. Ми молимося за жертв і їхні сім’ї, тому що ніхто ніколи не повинен так помирати. Ми сподіваємося, що люди зможуть відрізнити одного божевільного від цілої спільноти з шести чи семи мільйонів осіб у Сполучених Штатах».

Дружина вбивці Хала Мохаммед Садек Ель-Авадлі, якій теж було 41 рік, спочатку не вірила, що її чоловік винен. Жінка думала, що сталося непорозуміння через те, що після 11 вересня в Америці почали ненавидіти іслам і арабів (від того грандіозного теракту минуло менше року). Вона розповіла, що чоловік зателефонував їй за кілька годин до події – він завжди телефонував у цей час вранці – та жодних натяків на те, що він збирається зробити щось особливе, не було: «Хешам телефонував мені 4 липня, це був день його народження. Його голос був веселий та бадьорий. Він запитав про хлопчиків, попросив мене часто брати їх із собою та перевіряти їхні уроки разом із ними, щоб бути готовими до наступного навчального року».

Хала Ель-Авадлі додала, що наразі не розповіла синам про те, що сталося, тому поки не зодягає чорне та втішається тим, що сини погано знають арабську мову, не розуміють повідомлень арабських ЗМІ та розмов інших арабів навколо себе. Проте старший син Омар запитує її, чому ім’я батька так часто звучить навколо.

У 2012 році до 10-річчя трагічної події було відкрито меморіал пам’яті вбитих жертв.

На відкриття прибули, серед інших, Клаус Гакель, який був начальником відділу «Ель-Аль» в аеропорту в 2002 році, генеральний консул Ізраїлю Денні Гадот і Аві Хен – батько загиблої Вікторії Хен.

Другий випадок: 1 листопада 2013 року. Пол Сянсія

Пол Ентоні Сянсія на ціле покоління молодший за свого попередника Хешама Хадайета – народився в 1990 році та був корінним американцем. Виріс у містечку Пеннсвілл (населення 13 тисяч осіб) округу Салем штату Нью-Джерсі. Його батько тримав там власну автомайстерню, в якій спочатку працював і син. Начальник поліції містечка та сусіди запевняли, що сім’я Сянсія була нормальною та доброзичливою.

Невідомо, чи чув Пол у 12-річному віці, у 2002 році, про стрілянину з жертвами в Міжнародному аеропорту Лос-Анджелеса. Та можна припустити, що чув – подія була гучною, висвітлювалась у національних ЗМІ, тому 12-річний хлопець, який жив на протилежному кінці країни, цілком міг про це дізнатися. Якщо так, то чи знав він тоді, що за 11 років сам спробує вчинити щось подібне?

У 2008 році Пол закінчив римо-католицьку школу для хлопчиків «Salesianum» у місті Вілмінгтон сусіднього штату Делавер. Пізніше він переїхав до Лос-Анджелеса, у район Сан-Веллі («Сонячна долина»), відомий своїм переважно молодим населенням і расовим різноманіттям. На момент скоєння злочину Пол Сянсія був безробітним автомеханіком.

Немає свідчень, що в дитинстві та юності він чимось відрізнявся від однолітків. Ексцентричності почалися пізніше.

Наприкінці жовтня 2013 року, за кілька днів до скоєння злочину, Пол почав просити своїх сусідів по кімнаті, щоб вони відвезли його до аеропорту, не називаючи, в який саме день це потрібно зробити. Він казав їм, що, нібито, його батько хворий і він хоче летіти до Нью-Джерсі. І от, у п’ятницю 1 листопада він увірвався до кімнати одного зі своїх сусідів і зажадав зробити це негайно. Приголомшений таким напором, сусід був змушений відвезти Пола до аеропорту. Про справжні плани Пола сусід не знав.

Приблизно в той самий час Пол надіслав своєму братові, який залишився із сім’єю в Нью-Джерсі, повідомлення про те, що хоче вчинити самогубство, і перестав виходити на зв’язок. Це стурбувало його рідних, і його батько зв’язався з начальником поліції Пеннсвілла Алленом Каммінгсом, розповів про дивне повідомлення від сина, про неодноразові невдалі спроби встановити з ним контакт і попросив посприяти в пошуках. Каммінгс відмовився одразу прийняти заяву про зникнення безвісти, посилаючись на вік Пола (23 роки), але повідомив про випадок своїм колегам у поліцію Лос-Анджелеса. Ті відправили поліцейську машину до будинку, де орендував кімнату Пол Сянсія.

Дзвінок від Каммінгса надійшов о 10:06, машина прибула до будинку Пола вже за 6 хвилин. Його не було вдома, двоє сусідів по кімнаті сказали, що вчора бачили його, та він був у повному порядку. Поліцейські поїхали, не склавши протокол, оскільки хлопець відсутній недовго і ще міг повернутися. Де він перебуває і чи сталося з ним щось погане, встановлено не було. Одного повідомлення братові про самогубство та недовгої відсутності було недостатньо.

Поліцейські не знали, що менш ніж за годину до їхнього прибуття до будинку Пола Сянсії він розпочав стрілянину по людях у міжнародному аеропорту. Це почалося приблизно о 9:20 ранку. Приїхавши зі своїм сусідом до 3-го терміналу, Сянсія вийшов із його чорного автомобіля марки «Hyundai» і рушив до терміналу. При собі він мав сумку, в якій знаходилася напівавтоматична гвинтівка «Smith & Wesson M&P-15» калібру .223 (5,7 мм), п’ять 30-зарядних магазинів і коробки із сотнями патронів.

Підійшовши до контрольно-пропускного пункту Управління транспортної безпеки (Transportation Security Administration – TSA), Сянсія вистрелив упритул в офіцера, який там стояв, – Херардо Ернандеса. Потім він пройшов далі та почав підніматися на ескалаторі, але побачивши, що офіцер ворушиться, повернувся і добив його пострілами з гвинтівки.

Херардо Ернандесу було 39 років. Він був уродженцем Сальвадору, емігрував до США у віці 15 років. Його дружина Ана Ернандес згодом сказала: «Він пишався своїм обов’язком перед американською громадськістю і місією TSA». Одружилися вони в 1998 році, мали двох дітей – доньку Стефані та сина Луїса. Ернандес став першим офіцером TSA, який загинув під час виконання службових обов’язків, з моменту створення цієї служби в 2001 році після теракту 11 вересня.

Піднявшись на ескалаторі та увійшовши в безпечну повітряну зону третього терміналу, Сянсія почав стріляти, люди стали розбігатися. Одні бігли у вестибюль, інші – до виходу на аеродром (перон і злітно-посадкову смугу), треті забігли в ресторан, де співробітники сказали всім сховатися під столами і зачинили захисні металеві двері.

Але стріляв Сянсія не безладно по всіх підряд – він вишукував саме офіцерів TSA. За словами деяких людей, які розповіли, як усе було, він питав: «Are you TSA?» («Ви TSA?»), і якщо відповідь була негативною, він не стріляв, а йшов далі. Один мандрівник сказав журналісту CNN Андерсону Куперу: «Я тільки похитав головою, і він рушив далі».

Увійшовши у вестибюль і побачивши людей у формі, Сянсія спробував стріляти на ураження. Однак більше нікого не вбив, а лише поранив. Чимало людей вибігли з вестибюля на вулицю. Постраждали двоє офіцерів TSA – 54-річний Джеймс Спір і 36-річний Тоні Грігсбі. Останній розповів, що допомагав літньому чоловікові перебратися в безпечне місце: «Я обернувся і побачив озброєного злочинця. Він вистрелив у мене двічі». Спір і Грігсбі пробули деякий час у лікарні, пішли на поправку і були виписані.

Оскільки Пол Сянсія не мав влучності снайпера чи біатлоніста, він не завжди міг поцілити в того, кого мав намір убити, і постраждав також один звичайний чоловік. 29-річний шкільний учитель Браян Ладмер з міста Лейк-Форест штату Іллінойс дістав поранення у ногу, але відбувся легким ушкодженням, і вже у неділю, за два дні, його стан значно покращився. Ще кілька людей потрапили до лікарень із травмами, спричиненими не вогнепальними пораненнями, а іншими факторами.

В аеропорту в той момент перебував кіноактор і продюсер Тім Дейлі. Пізніше він розповів журналістці CNN Брук Болдвін про те, що бачив, зокрема, як чув стрілянину, перебуваючи в салоні першого класу авіакомпанії «Virgin America».

Дзвінки в службу 911 надійшли вже невдовзі після початку смертоносної активності Пола Сянсії о 9:20, і за дві хвилини до терміналу прибули перші офіцери поліції аеропорту Лос-Анджелеса. Її співробітники мають зброю, на відміну від беззбройних офіцерів TSA. Загалом «американська поліція» – поняття умовне. В США нема єдиного для всієї країни поліцейського відомства з головним управлінням у столиці, як в Україні та багатьох інших країнах. В США це сукупність поліцій різних штатів, міст, інших структур, які можуть співпрацювати одна з одною, але офіційно є окремими незалежними органами. Існує і таке відомство, як поліція аеропорту Лос-Анджелеса. Це найбільша в США поліцейська структура, яка опікується виключно цілодобовою роботою в одному аеропорту, і четверте за величиною правоохоронне агентство в окрузі Лос-Анджелес – у ній працює понад 1100 осіб. Поліція аеропорту Лос-Анджелеса («LAXPD») тісно співпрацює з поліцією Лос-Анджелеса («LAPD»), але вони не залежать одна від одної.

Сянсія пройшов увесь 3-й термінал і дійшов до фуд-корту – ресторану в кінці приміщення терміналу. Там він і зіткнувся з озброєними поліцейськими з «LAXPD». Вони вразили його чотирма пострілами в груди, ногу, шию та обличчя. Поліцейські скрутили агресора, але не були певні, що медики можуть безпечно увійти в термінал, хоча до найближчого виходу з фуд-корту було менше 10 метрів. Тому Сянсія ще понад півгодини стікав кров’ю на підлозі.

Лише після цього його посадили у візок, пристебнувши до нього кайданками.

Візок викотили назовні до машини швидкої допомоги та доправили до медичного центру «Harbor». Це один із двох травматологічних центрів вищого I класу в окрузі Лос-Анджелес. Туди ж був доставлений убитий ним Херардо Ернандес, який помер уже за кілька хвилин після розстрілу.

Гвинтівка, яку поліцейські відштовхнули від стрільця, ще деякий час валялася на підлозі поряд із трьома магазинами, її бачили кілька свідків, потім поліцейські вилучили зброю та боєприпаси.

Згодом з’ясувалося, що під час стрілянини в терміналі двоє офіцерів TSA, котрі охороняли ділянку, по якій проходив Сянсія, були відсутні – вони пішли на перерву, не виконавши обов’язкову вимогу про інформування диспетчера у разі залишення місця чергування. Один із них прямував до туалету сусіднього терміналу або назад, інший ішов обідати, але ще перебував у зоні свого патрулювання. Після виклика від диспетчера вони поквапилися до місця події, але спізнилися. Залишається гадати: якби ці двоє були на місці в потрібний час, чи дали б вони відсіч агресорові, чи самі стали б жертвами – як деякі їхні колеги, адже вони всі були беззбройні.

При собі Пол Сянсія у своїй спортивній сумці з боєприпасами мав також записку, з якої йшлося, що він мав намір убивати офіцерів TSA, аби «вселити страх у ваші зрадницькі уми». Своїх потенційних жертв він називав у записці свинями («pigs»). Це типове американське образливе слово для ненависних категорій людей. Наприклад, афроамериканці у відповідь на обзивання їх «мавпами» називають білих «свинями». Феміністки теж придумали абревіатуру «MCP» – «male chauvinist pigs» – «чоловіки шовіністичні свині».

Управління транспортної безпеки – TSA, було створене для забезпечення безпеки авіаперельотів після теракту 11 вересня 2001 року. Зі змісту вилученої в Сянсії записки стало зрозуміло, чим авторові так дошкулили службовці TSA – в тексті він називав себе «розлюченим патріотом», конституційні права якого неодноразово порушувалися обшуками TSA (варто нагадати, що Сянсія за своє життя неодноразово подорожував літаками по всій країні з Нью-Джерсі до Каліфорнії), і що він тримає образу на колишнього секретаря Міністерства внутрішньої безпеки Джанет Наполітано. При цьому його не займала расова належність офіцерів цієї служби: «Чорний, білий, жовтий, коричневий – я не дискриміную». Ця записка з вираженою в ній ідеєю перетворювала стрільця з простого вбивці на ідейного терориста.

Крім цього, в записці було зазначено про те, як непомітно занести пістолет в аеропорт, і згадувалася «фіатна валюта» («fiat currency»). Термін походить від латинського слова fiat, що означає «декрет, вказівка, нехай буде так», та має й інші визначення: фідуціарні, символічні, кредитні, незабезпечені гроші. Мається на увазі валюта, не забезпечена золотом та іншими дорогоцінними металами, цінність якої встановлюється і гарантується лише вказівкою влади. Визначення народилося наприкінці 19 століття, коли США не мали ні центрального банку, ні золотого стандарту.

Ще в листі згадувався «Новий світовий порядок» («New World Order»  – NWO») – конспірологічна теорія змови про тіньовий світовий уряд, який буцімто складається з представників світової еліти і прагне до глобалізації світу. Емблема – піраміда з вписаним у трикутник оком зверху, яке називається «Всевидюче Око» (масонський символ, що символізує Великого Архітектора Всесвіту, який спостерігає за працею вільних каменярів) і латинським виразом «Novus ordo seclorum» («Новий порядок віків») – зображена на однодоларовій банкноті і на зворотному боці Великої печатки США (на лицьовому боці печатки – герб США). Хранителем Великої печатки є Державний секретар США, і побачити її можна у виставковому залі Державного департаменту у Вашингтоні.

Представник органів безпеки заявив, що гвинтівка, з якої стріляв убивця, була куплена в Лос-Анджелесі, і що крім гвинтівки в Сянсії було два пістолети, які він теж купив у Лос-Анджелесі, але яких не було на місці злочину. Чиновник заявив, що самі покупки були законними:

«Він не купував їх на вулиці. Він не купував їх в інтернеті. Він придбав їх у ліцензованого торговця зброєю – гвинтівку і два пістолети».

ФБР видало ордер на обшук у будинку сім’ї Сянсія в Нью-Джерсі. Туди прибули поліцейські, провели обшук і опитали людей. Вони не знайшли жодних доказів або свідчень можливих попередніх злочинів Пола Сянсії чи якихось його конфліктів з офіцерами TSA. Також з’ясували, що він сам ніколи не подавав заяву про прийом на роботу в це агентство.

Як бачимо, злочин Пола Сянсії навіть не можна назвати масовим убивством, оскільки від його рук загинув лише один чоловік, а про масове могло б ітися, якби його жертвами стали, щонайменше, троє або четверо людей. Виходить, що і Хешам Хадайет не може вважатися масовим убивцею, тому що кількість – двоє вбитих ним людей – також є нижчою за цей поріг.

Але тут проходить тонка межа, оскільки була спроба вбити багато людей, і поранені могли стати вбитими.

З огляду на це в США останнім часом використовується більш обтічний термін: «mass shooting» – масовий розстріл (а не вбивство), незалежно від того, скільки було вбитих і скільки поранених. Окремі визначення існують для таких частих варіантів масової стрілянини, як, наприклад, стрілянина в школі/коледжі («school/college shooting»). Є такі підвиди масових убивць, як «spree killer» або «rampage killer», в українському перекладі – «запійний», «ланцюговий», «несамовитий»; «active shooter» – «активний стрілець» та інші.

Вчинок Сянсії призвів до колапсу майже всього аеропорту.

Інцидент торкнувся понад 1500 рейсів і понад 170 тисяч пасажирів. У такому випадку завжди виникає припущення, що це масштабна диверсія, що на території аеропорту можуть ховатися інші стрільці, та можуть бути закладені вибухові пристрої. Поліція аеропорту Лос-Анджелеса евакуювала людей із кількох терміналів. Кінологи із собаками перевіряли автомобілі та гаражі, з’єднані з терміналами пішохідними мостами. Федеральне управління цивільної авіації затримало всі відправлені рейси, дві злітно-посадкові смуги були закриті. Понад триста осіб перевели в термінал Тома Бредлі (в якому сталася стрілянина у 2002 році) для допиту і повторно перевірили на виході. Рейси, що прибували, були скеровані авіакомпаніями в інші аеропорти. Загалом авіакомпанії скасували 236 рейсів, які прибували та відправлялися в день теракту, в п’ятницю, потім 27 рейсів у суботу, і ще 919 рейсів протягом наступних двох днів були відкладені. Але вже у понеділок 4 листопада аеропорт повернувся до нормальної роботи.

Тоді ж, у понеділок, адвокат зі штату Нью-Джерсі Джон Джордан зачитав звернення рідних убивці – сім’ї Сянсія:

«Ми вражені та приголомшені трагічними подіями минулої п’ятниці. Для нас, як для сім’ї, дуже важливо висловити нашу глибоку і щиру симпатію сім’ї Ернандес. За всіма даними, офіцер Ернандес був зразковим членом правоохоронної спільноти і хорошим сім’янином. Ми щиро співчуваємо його сім’ї та багатьом іншим, хто сумує за загиблим. Ми також хочемо висловити нашу надію на швидке і повне одужання тих, хто був поранений під час цього інциденту. Також ми шкодуємо про незручності, які відчувають тисячі пасажирів, а також адміністрація і співробітники аеропорту Лос-Анджелеса».

У зверненні були слова про сина і брата:

«Ми продовжимо любити Пола і дбати про нього. Ми будемо підтримувати його у найближчі важкі часи. Хоча ми не маємо наміру применшувати горе і страждання, які відчувають інші сім’ї, ми сподіваємося, що громадськість зрозуміє, що це дуже тяжкий час і для нашої сім’ї».

Одним із наслідків цього інциденту стало відновлення дискусій про необхідність озброїти офіцерів TSA вогнепальною зброєю. В цієї позиції були і противники, які твердили, що і без того сотні озброєних поліцейських присутні в усіх великих аеропортах країни, і озброєння ще якоїсь кількості людей навряд чи запобігло б цьому інциденту.

Дійсно, це не єдиний фактор. Було виявлено інші недоліки в системі безпеки. Опублікований у березні 2014 року 83-сторінковий звіт вказував на проблеми зі зв’язком і поганою координацією дій, а також на те, що співробітники нижчої ланки не були навчені діям під час евакуації, не знали, що робити і як допомагати пасажирам, діяли хаотично. У звіті також містилися близько 50 рекомендацій щодо дій у надзвичайних ситуаціях, зокрема рекомендація щодо навчання поліції аеропортів навичкам тактичної медицини і щодо навчання медиків своєчасному входу в більш небезпечні зони під захистом озброєних поліцейських.

Майкл МакКол, голова комітету внутрішньої безпеки Палати представників штату Техас, заявив у неділю на каналі CNN, що те, що сталося, показує, як складно захистити людей у такому великому аеропорту, як Міжнародний аеропорт Лос-Анджелеса. Термінали відкриті, легко доступні для тисяч людей, які підходять до великих розсувних скляних дверей з боку широкої кільцевої дороги, що йде перед будинком і призначена для швидкого переміщення людей. МакКол сказав: «Це схоже на торговий центр за межами периметра, це майже як відкритий торговий центр».

28 березня і 29 травня 2014 року під час засідань 113-го Конгресу США відбулися два засідання підкомітету з транспортної безпеки Комітету з безпеки Палати представників. У мережі опубліковано велику стенограму цих засідань під назвою «Lessons from the LAX shooting» («Уроки стрілянини в Міжнародному аеропорту Лос-Анджелеса»). Офіційні особи висловили чимало слушних думок: зокрема, вони зауважили, що якби Пол Сянсія не полював лише на офіцерів TSA, то жертв було б значно більше. Згадували також випадок 2002 року.

Крім цього, під час засідань 113-го Конгресу був відхилений, а потім, із другої спроби, під час засідань 114-го Конгресу США в 2015 році, – прийнятий закон імені Херардо Ернандеса. За цим законом потрібно проводити роз’яснювальну роботу в усіх аеропортах США, в яких діють службовці Управління транспортної безпеки (TSA), дотримуватися і контролювати виконання всіх заходів безпеки; надавати необхідну технічну допомогу для перевірки наявності в таких аеропортах індивідуальних робочих планів щодо реагування на інциденти безпеки всередині периметра аеропорту, включаючи загрози масових убивств і терактів та загрози, спрямовані на контрольно-пропускні пункти огляду пасажирів; визначити досвід, що існує в різних аеропортах, для планування, управління та навчання запобіганню можливим інцидентам, створити механізм для обміну передовим досвідом з іншими охоронцями аеропортів по всій країні, щорічно підтверджувати Конгресу, що весь персонал брав участь у практичних тренуваннях за встановленими схемами.

А що ж сам Пол Сянсія? Наступного дня, 2 листопада 2013 року, коли він перебував у госпіталі, проти нього були висунуті обвинувачення в убивстві федерального офіцера і скоєнні акту насильства в міжнародному аеропорту. На рівні штату йому також було пред’явлено обвинувачення в замаху на вбивство двох інших офіцерів, які дістали вогнепальних поранень.

19 листопада Сянсію виписали з лікарні та одразу взяли під варту службою судових приставів («маршалів») США – «U.S. Marshals». 5 грудня він уперше постав перед судом у центрі утримання Вест-Веллі на Ранчо Кукамонга в Каліфорнії. На його обличчі були синці, на шиї пов’язка, на руках і ногах кайдани. Він був ув’язнений без можливості звільнення під заставу, оскільки становив небезпеку для суспільства.

17 грудня велике федеральне журі висунуло йому звинувачення за 11 пунктами, включаючи вбивство першого ступеня. Це збільшувало ймовірність того, що Сянсія міг бути засуджений до смертної кари у разі визнання його винним. На засіданні суду 26 грудня він не визнав себе винним в убивстві першого ступеня. Визнання значно збільшило б імовірність швидкого винесення смертного вироку.

3 березня 2014 року за рішенням судді Сянсію перевезли з лікувального закладу у в’язниці округу Сан-Бернардіно до федерального слідчого ізолятора Лос-Анджелеса. Протягом наступних двох з половиною років відбулися ще кілька судових засідань, під час яких прокурори вирішили домагатися смертної кари для Пола Сянсії. 6 вересня 2016 року він визнав себе винним в обмін на довічне ув’язнення.

7 листопада того ж року він був засуджений до довічного ув’язнення без можливості умовно-дострокового звільнення плюс 60 років, і доправлений до в’язниці в Алленвуд у штаті Пенсильванія – сусідньому з його рідним Нью-Джерсі, де він перебуває й донині.