Як затриманому на хабарях Олегу Янчуку репутацію установи «рятували» (від свого ж керівника)

За даними слідства, директор державної установи «Центр пробації» Олег Янчук роками торгував посадами та вимагав гроші за нарахування премій своїм підлеглим. Його викрили на одержанні хабаря, проте замість гучної справи подарували тихе «звільнення за згодою сторін». Чому головному пробаціонеру країни так акуратно вистелили вихід на пенсію? І хто подбав, щоб історія зникла з публічної площини так само непомітно, як і більшість корупційних скандалів у системі виконання покарань?

Тихо відійшов

…Одного серпневого дня непримітний мешканець столичної Троєщини зайшов до свого відділення «Нової пошти», ніби по звичайну посилку. Та крім смачного гостинця з Львівщини в пакунку лежало те, що давно відслідковували детективи ДБР: 500 доларів США неправомірної вигоди, зібрані для директора «Центру пробації». Це була тільки частина домовленого «гонорару» за збільшення премій у Львівській області та гарантію, що їх не будуть штучно урізати. Олег Янчук настільки втратив відчуття реальності, що навіть не підозрював: за ним спостерігали вже кілька місяців. І саме тому співробітники ДБР заскочили його буквально на гарячому.

Далі події почали розвиватися так швидко і абсурдно, що навіть у «Центрі пробації» всі тиждень ходили у ступорі. «Можете йти, Олеже Борисовичу, пишіть заяву», – таку милість вищого керівництва було обумовлено турботою про «репутацію» установи, про яку більшість українців навіть не чули. А якщо й чули, то лише в туманних термінах.

Тому варто пояснити простими словами. Пробація – це система контролю та нагляду за людьми, які вчинили злочини, але замість ув’язнення отримали шанс відбувати покарання в суспільстві. Її завдання полягає в тому, аби просто «дивитися, щоб не накоїли знову», та принагідно допомогти людині повернутися до нормального життя: працювати, проходити програми виправлення, не порушувати закон. Взагалі пробація є частиною європейської моделі кримінальної юстиції, яка покликана зменшувати кількість повторних злочинів, але у нас вона часто виглядає як черговий бюрократичний гібрид, де замість реабілітації процвітають схеми, кумівство та корупція.

Історія з Янчуком – лише верхівка айсберга. І те, що йому дали піти «по-тихому», показує: система не просто хвора – вона захищає своїх хронічних пацієнтів.

Хто такий Олег Янчук

На початку вересня 2025 року в медіа майнула новина, яку більшість навіть не помітили. Десь між прогнозом погоди та черговою заявою якогось депутата прозвучало: посадовець з «Центру пробації» у Києві системно вимагав гроші з начальників обласних філій. Львівська філія чемно виконувала план «здачі», збираючи «данину» з підлеглих так регулярно, ніби йшлося про абонплату за інтернет.

«Кава зі Львова» – свіжа, ароматна, а всередині – кеш для столичного керівництва.

І так, це була буденність державної установи, яка офіційно повинна займатися ресоціалізацією засуджених, а не перетворюватися на комерційну roasting-компанію.

Новину оприлюднили 10 вересня – рівно в день, коли Олег Янчук востаннє сидів у своєму директорському кріслі. За добу до цього йому офіційно оголосили підозру. І замість того, щоб у кайданках доправити його туди, де цей красень-чоловік матиме змогу особисто оцінити умови тримання ув’язнених, спостерігали, як він неквапом збирає речі та прощається з колективом.

До цього Янчук багато років працював у лавах ДКВС – системі, яка пережила стільки совкових рудиментів, що будь-який антиквар здригнувся б від кількості «раритетів». І саме ця стара школа, очевидно, глибоко проросла в управлінські звички директора «Центру пробації». Вона ж навчила його, що посада – це ресурс, а ресурс треба монетизувати.

Згідно з наказом Мін’юсту №3903/к від 11 жовтня 2018 року, саме Олег Янчук очолив щойно створену державну установу «Центр пробації». Фактично, стояв біля витоків нового органу, який мав стати символом цивілізованої європейської моделі покарань без ізоляції від суспільства. В його роботі щодня були красиві концепції, круглі столи, презентації.

Іронія долі: людина, яка мала будувати сучасну пробацію, принесла в неї все те, від чого ця система повинна була втекти.

Співучасники схеми (не всі)

Фігурантами справи, крім самого Янчука, стали шестеро його підлеглих зі Львівської області, котрі включилися в чудову покровительсько-феодальну схему:

• Богдан Гедз – начальник львівської філії;
• Дмитро Гірник – начальник Личаківського відділу;
• Михайло Павлусь – начальник Львівського відділу №2;
• Тетяна Ляска – начальниця Червоноградського сектору;
• Леся Михальська – начальниця Сихівського відділу;
• Мирон Созанський – начальник Львівського відділу №3.

Всі вони, за збігом обставин, були призначені на посади саме в період керування Янчука, причому Михальська тримала керівну посаду довше за інших, з 2018-го, тобто з моменту створення системи пробації. І це теж показово: стара гвардія і новопризначені доволі органічно зійшлися на ґрунті «традиційних управлінських практик», де рішення не ухвалюють, а купують.

Досудове розслідування встановило, що не пізніше березня 2025 року в Янчука та Гедза виник спільний, добре продуманий злочинний умисел: вибудувати схему систематичного збору неправомірної вигоди зі співробітників львівської пробації. За планом, Гедз мав знайти серед підлеглих тих, хто погодиться «ділитися премією» під загрозою того, що її просто зріжуть. Він же повинен збирати гроші, акумулювати їх і централізовано відправляти до Києва, де на них чекав Янчук.

Якщо хтось відмовлявся платити, Гедз мав подавати відповідну доповідну записку, а Янчук – підписувати наказ про зменшення премії.

Фактично, це була така собі «корпоративна культура» пробації: або ти працюєш і платиш, або працюєш без премії. Це була не одноразова акція, а управлінська модель, побудована на шантажі, де премія стала податком, а директор Олег Янчук – кінцевим бенефіціаром.

Керівника Львівської філії та його підлеглих затримали не тому, що схема була локальною, а тому, що саме там людям урвався терпець. Саме там знайшлися ті, хто ризикнув подати заяви, бо їх дістали регулярними поборами. Але варто було нашим журналістам поспілкуватися зі співробітниками з інших областей, і стало зрозуміло, що Львів тут просто «випередив план», а не придумав щось нове.

Зарплати на рівні виживання і «обов’язкові внески» начальству

За словами працівників, ідентичні схеми діяли в Івано-Франківській філії, в Одеській, Чернігівській, Дніпропетровській, Чернівецькій, у Києві та Київській області. Інших просто поки не «накрили». Бо є заява – є кримінальне провадження, нема заяви – відсутні підстави когось чіпати.

Щоб зрозуміти масштаб абсурду, треба мати уявлення про реальні суми цих «жебрацьких поборів». Зарплата фахівця пробації – приблизно 12 тисяч гривень. Провідний інспектор отримує, в ліпшому випадку (залежно від вислуги років), до 17 тисяч. Лише начальник відділу та його заступник отримують до 30 тисяч гривень. І от із цих грошей, які складно назвати «жируванням», людей змушували «скидатися» начальству за те, щоб не обрізали премію. Премія, нагадаю, в системі пробації – це не бонус за героїзм, а частина нормальної зарплатні, без якої люди елементарно не витримують фінансово.

Тобто побори були не тільки незаконними, вони були дріб’язковими та морально принизливими. Система, яка мала допомагати засудженим повертатися в суспільство, доводила своїх власних співробітників до того, що ті мусили таємно збирати гроші, щоб мати можливість… працювати.

І найсмішніше – або найсумніше те, що все це відбувалося публічно, без жодної конспірації. Просто в одних областях люди досі звикли терпіти. А у Львові вирішили, що з них досить.

Якщо подивитися на декларацію Олега Янчука, подану ним у 2025 році, складається враження, що людина жила не те щоб у злиднях. У його власності – квартира площею 96,4 м², придбана ще у 2013 році за 718 900 грн.

Живе він там не сам: з ним дружина Олена Олександрівна і теща, Людмила Михайлівна.

У 2022 році Янчук цілком спокійно дозволив собі купити нову Toyota Corolla за 847 440 грн.

Не «бентлі», але і не якась дешевка. Для державного службовця рівня директора – більш ніж комфортно, особливо якщо пригадати середні зарплати співробітників пробації, з яких він, власне, і стягував «данину».

Бідним себе не вважав, але…

Далі цікавіше. Згідно з декларацією, за 2024 рік Олег Янчук отримав 208 309 грн пенсії.

Пенсію отримують також його дружина і теща. Тобто в родини – стабільні регулярні надходження. Плюс його офіційна зарплата керівника держустанови, що становила 1 229 616 грн, плюс субсидії, відсотки по банківських внесках і решта.

І тут напрошується риторичне питання: що ж у цій родині таке ненаситне, що штовхнуло до здирництва зі співробітників, які заробляють по 12–17 тисяч гривень?..

Пройдемося за хронологією подій. Перший епізод зафіксований слідством навесні 2025 року, коли «вертикаль» поборів уже працювала як добре змащена машина.

В період з 28 березня по 1 квітня 2025 року начальниця Червоноградського сектору Тетяна Ляска зібрала зі своїх підлеглих 1500 грн. Це були «платежі» за банальні речі: щоб премію не урізали, щоб не створювали штучних проблем, щоб працювати без страху чергової доповідної на Київ. Гроші вона, як слухняна ланка ланцюга, передала начальнику Львівського відділу №2 Михайлу Павлусю, бо саме через нього йшла вся «каса» до обласного керівника.

Паралельно, у той самий період, сам Михайло Павлусь зібрав зі своїх інспекторів уже 2500 грн для Богдана Гедза та головного пробаційника в Києві, Олега Янчука.

1 квітня 2025 року о 15:26 відбулася майже кінематографічна сцена. Павлусь передав Гедзу зібрані гроші в салоні Toyota Camry, припаркованої на вулиці Квітневій у Львові. Класика дрібного хабарництва: «договорняк» в авто, передача конверта, кілька хвилин перемовин – і гроші вже перекочували до Гедза.

Усього того дня Богдан Гедз отримав 4000 грн, зібраних із Червоноградського сектору та Львівського відділу №2. Ніби й небагато, але для тих, хто отримує 12–17 тисяч на місяць, сума є цілком відчутною.

І це лише дрібниця. Згодом, у березні–квітні 2025 року Гедз отримав від інших підрозділів щонайменше 25 000 грн, і це тільки те, що вдалося довести. Скільки насправді пройшло крізь його руки – навіть слідчі поки не беруться оцінювати.

Коли схема стала буденністю

А зараз пригадаймо, що таких місяців дванадцять. Щороку. І все розпочалося не у 2025, а набагато раніше.

Наступний епізод цієї абсурдної епопеї виглядає як чорна комедія про бідних, але гордих корупціонерів, які беруть так мало, що навіть соромно, і  все одно примудряються мишкувати одне в одного.

Як установлено слідством, 7 квітня 2025 року о 09:58 начальник Личаківського районного відділу пробації Дмитро Гірник прибув до офісу філії у Львівський області, що на Чупринки, 67. Прибув не просто так, а за прямою вказівкою Гедза, аби допомогти тому сховати черговий «улов». Менше людей знає – менше ризиків, особливо коли всередині «ланцюга» немає взаємної довіри.

Разом із Гедзом вони взяли частину отриманого хабаря 14 000 грн і, щоб «не палитися», заховали її в коробку з кавою «Кава зі Львова». Символічно: місцевий бренд, місцева корупція, місцева ганьба. О 10:50 той самий Дмитро Гірник уже мчав на Toyota Camry до відділення «Нової пошти» №102 (вул. Івана Пулюя, 29), де акуратно оформив відправлення на Київ. Посилка для директора: кава та 14 тисяч всередині.

9 квітня 2025 року о 13:33, вже у столиці, Олег Янчук – директор Центру пробації, прибув у відділення №374 «Нової пошти» на Закревського, 101Г, і особисто забрав «каву зі Львова» з вкладенням.

Мету досягнуто: гроші отримано, премії у Львівській області «не чіпатимуть», а підлеглі можуть весь наступний місяць не перейматися.

«Іншою частиною одержаної неправомірної вигоди розпорядився на власний розсуд» (з матеріалів справи)

Йдеться про начальника львівської філії Богдана Гедза. Тобто на таких мізерних сумах, які між собою ганяли посадовці державної установи, він ще й мишкував. Навіть у дрібній корупції криється… дріб’язкова корупція.

Отже, настав травень 2025 року. В перебігу «кавових спецоперацій» нічого не змінилося. Ланцюжок був той самий: начальники районних відділів у Львівській області збирали гроші зі своїх підлеглих і передавали Богдану Гедзу для подальшої відправки Олегу Янчуку. Суми жалюгідні, але жадібність, як бачимо, не знає меж.

29 травня 2025 року начальник Личаківського відділу Дмитро Гірник зібрав 3000 грн. Того ж дня о 14:25 передав конверт Богдану Гедзу в салоні Toyota Camry біля офісу пробації на Чупринки, 67–71. Гроші за «підвищення премій» і «нестворення штучних перешкод», аби людям просто виплатили те, що вони і так заробили.

30 травня 2025 року начальниця Сихівського відділу Леся Михальська зібрала 2500 грн. Того ж дня о 13:51 вона передала гроші Гедзу в тій самій Camry на стоянці по вул. Зубрівській, 35.

30 травня 2025 року начальниця Червоноградського сектору Тетяна Ляска зібрала 1000 грн. Передала їх начальнику Львівського районного відділу №2 Михайлу Павлусю, щоб той заніс далі «наверх».

30 травня 2025 року вищезгаданий Михайло Павлусь додатково зібрав у своїх підлеглих 3500 грн. Загалом у нього вийшло 4500 грн (1000 грн із Червонограда + 3500 грн свої).

Того ж дня о 14:44 Павлусь заніс ці 4500 грн Богдану Гедзу прямо у приміщенні філії на Чупринки, 67.

Ще плюс мінімум 25 000 грн

Окремо Гедз протягом травня отримав від інших підрозділів по Львівській області не менше 25 000 грн. 5 червня 2025 року відбувся черговий «трансфер». Янчуку треба було передати його частку.

Гедз і Гірник знову запакували 15 000 грн у коробку з логотипом «Кава зі Львова». О 14:52 Гірник повіз цю коробку до відділення «Нової пошти» №102 (вул. Пулюя, 29). Відправив посилку на ім’я Олега Янчука до Києва.

Так повторювалося місяць у місяць: Львів → «кава» → «Нова пошта» → директор Янчук.

Головний пробаційник всея України завжди особисто чалапав по «посилочку» до найближчого відділення «Нової пошти». В той день 07.06.2025 о 13:43 він зайшов туди без остраху, без докорів сумління, наче забіг за пачкою печива, а не за хабарем.

За версією слідства, діючи у злагодженому тандемі зі своїм «партнером» Богданом Гедзом, Олег Янчук отримав посилку від Дмитра Гірника. Всередині знаходилися приховані 15 000 грн. Та сама традиційна «винагорода» за те, щоб у Львівській області премії працівникам раптом не зменшувалися «з незрозумілих причин». Іншою частиною грошей Гедз розпорядився сам – теж, ясна річ, «на благо служби».

У липні 2025 року начальник Львівського районного відділу №3 Мирон Созанський отримав від підлеглих 3500 грн – черговий внесок для столичного «шефа». 31 липня о 13:00 він передав ці гроші Богдану Гедзу у салоні Toyota Camry біля будинку №7 по вул. Квітневій у Львові.

Модель здирництва була простою: премії нараховують – частину грошей здають, підлеглі мовчать – керівництво багатіє. А директор Центру пробації Олег Янчук анітрохи «не палиться», регулярно навідуючись до відділення «Нової пошти» поряд зі своїм будинком.

Долари з ароматом кави

Знахабнілі пробаціянти, котрі від безкарності давно злетіли з гальм, трималися на своїх посадах лише завдяки регулярним «відрахуванням» на Київ. У липні–серпні 2025 року Богдан Гедз вкотре зібрав з підрозділів Львівської філії «внесок» для директора Центру пробації. Точну суму слідство ще встановлює, але йдеться про не менше ніж 500 доларів США (20 895 грн за курсом НБУ станом на 05.08.2025). Гроші збирали в обмін на збереження премій тим співробітникам, хто «правильно» заносить наверх.

Далі за хронологією подій ми наближаємося до фіналу. 5 серпня Богдан Гедз вирішив замаскувати черговий транш: сховав 500 доларів у коробку з логотипом «Кава зі Львова». Схема настільки зухвала, що навіть начальник ювенальної пробації, який нічого не знав про брудну кухню, сприйняв завдання буквально – просто відправити посилку на «Нову пошту». О 13:30 того ж дня він приніс коробку до відділення №71 на Горбачевського, 8, оформив посилку та відправив її на ім’я Олега Янчука у Києві.

Фінал виглядав майже театрально, хоча виконавці явно вважали себе геніями конспірації.

09.08.2025 о 13:27 директор ДУ «Центр пробації» Олег Янчук знову прийшов до свого «улюбленого» відділення №374 на Закревського, 101Г. У посилці на нього чекали 500 доларів (20 728 грн за курсом НБУ на 09.08.2025), замасковані під упаковку з кавою.

І, як завжди, частина грошей осіла у пана Гедза – традиція, так би мовити.

Це був останній раз. Саме після цієї посилки вся конструкція посипалась, фігурантів було затримано і в них проведено обшуки.

Таким чином, матеріали, зібрані слідчими ДБР, дозволяють обґрунтовано твердити, що Олег Янчук систематично отримував неправомірну вигоду, використовуючи своє відповідальне службове становище. І робив це повторно, за попередньою змовою групою осіб, та ще й у форматі вимагання, що повністю вкладається у кваліфікацію за ч. 3 ст. 368 КК України.

Система захищає своїх до останнього

09 вересня 2025 року Янчуку і Гедзу нарешті було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

А їхні спільники – Гірник, Павлусь, Ляска, Михальська і Созанський отримали підозри за пособництво у цих діях (ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України).

Наразі слідство триває, та попри всі описані епізоди, гірку арифметику «преміальних» хабарів і зухвалу «кавову логістику», за ґратами нині не сидить ніхто.

Олег Янчук, головний «диригент» системи поборів, отримав нічний домашній арешт. Формально – через стан дружини, яка має інвалідність І групи і потребує догляду.

Сам Олег Янчук коментувати нічого не захотів, і свою відмову озвучив через консьєржку.

11 вересня 2025 року він був звільнений з посади директора Центру пробації за згодою сторін (простіше кажучи, написав заяву «за власним бажанням»), навіть після всього розписаного у матеріалах провадження.

Поважний пенсіонер живе собі спокійно на Троєщині, має багато вільного часу. Слідству, мовляв, не перешкоджає, та на свідків не може впливати, бо вони у Львові. Ну так, звісно… У XXI столітті жодних засобів комунікації у людей нема, спілкуємося всі листами через «Голубину пошту».

Богдан Гедз – той самий, що не тільки збирав хабарі, а ще й дрібно «мишкував» на них, встиг провести в СІЗО рівно добу. За нього внесли 1 014 000 грн застави, і він одразу вийшов.

Інші учасники схеми відбулися лише відстороненням.

Атмосфера «Центру пробації» – совковий некрополь

Під час розмов з працівниками філій та відділів мене і моїх колег особливо неприємно вразило те, що там люди досі бояться обговорювати історію з хабарями навіть пошепки.

За каденції Олега Янчука в ДУ «Центр пробації» сформувалася атмосфера, що нагадує склеп або поховальне бюро, де будь-який різкий рух вважається ризикованим, бо там неможна ні кроку ступити, не боячись прогнівити керівництво. І зараз у філіях панує той самий гнітючий пресинг, наче тінь Янчука досі лежить на структурі.

Втім, немає нічого дивного для системи, побудованої на залякуванні та приниженнях. Я не знаю, як назвати цей синдром, але співробітники реально шкодують, що Олег Янчук більше там не працює і згадують про нього з якоюсь токсичною ностальгією.

Фактичні наслідки для фігурантів наразі «лагідні»: домашній арешт, застава, відсторонення, що навряд відповідає цинізму та реальним масштабам здирництва. Справжній збиток, який було заподіяно державі, лежить у моральній площині: зруйнована довіра працівників, паралізована ініціатива, страх, який досі тримає людей, навіть після відходу Янчука.

Іронія в тому, що найбільшою загрозою для цієї установи були не злочинці серед клієнтів пробації, а її власне керівництво.

Державна установа «Центр пробації» входить до структури Міністерства юстиції України, а отже, все, що там відбувалося, є відповідальністю його керівництва.

До недавнього часу цим керівництвом був Герман Галущенко. Людина, яка спочатку керувала енергетикою, а потім – юстицією. Така собі кадрова «універсальна солдатська штучка».

При Галущенку Янчук залишився на посаді, плекаючи свою «ритуально-поховальну» модель управління, і роками залишався недоторканним усередині відомства, яке мало б реагувати першим.

Хто вистелив дорогу Олегу Янчуку?

А що ж із самим міністром? 12 листопада Галущенка відсторонили у справі про відмивання коштів у межах спецоперації «Мідас». Напередодні, 10 листопада НАБУ провело масові обшуки в «Енергоатомі», у самого міністра та в бізнесмена Тимура Міндіча. Міндіч, звісно, встиг виїхати за кордон буквально за кілька годин до того, але прикордонники запевняють, що з виїздом «усе законно».

Слідство встановило, що там була ціла система відкатів із контрактів «Енергоатому». Компанії-виконавці платили 10–15% «тіньовим кураторам», щоб їм не блокували проплати і не викидали зі списку постачальників. Гроші відмивали через київський офіс, пов’язаний із родиною Андрія Деркача, який тепер є сенатором рф.

Після цього пазл стає ще простішим, ніж схема з кавовими коробками. 14 листопада Галущенко виведений зі складу РНБО. 20 листопада – остаточно звільнений з посади міністра юстиції. Обов’язки керівника покладено на заступницю Міністра з євроінтеграції Людмилу Сугак.

І де тут Янчук? Усе дуже просто: атмосфера вседозволеності починається з голови системи. Коли на верхівці роками не до пробації, бо зайняті енергетикою, великими схемами, політичними війнами чи просто власними справами, то такі персонажі, як Янчук, процвітають. Вони розуміють, що система сліпа, глуха і зайнята зовсім іншими сумами, ніж 14 тисяч у коробці з кавою.

У таких умовах токсичний керівник укорінюється, страх стає нормою, філії працюють, як осередки здирництва, а премії стають інструментом шантажу. І коли корупційні схеми на верхах лопаються, як мильна бульбашка, дрібні «підсистеми» сиплються за інерцією.

Саме тому Янчук і його локальна «комісія зі збору кофеїнових подарунків» роками працювали без перешкод. Їм дали середовище, у якому це можливо. Їм дали мовчання з міністерства. Їм дали відсутність контролю.

Вихід був вистелений саме там – наверху.