Вкрадена довіра, або Що спільного між Понці та Пушиліним
Шахрайство належить до категорії ненасильницьких злочинів, які ґрунтуються на зловживанні довірою, і маскується добрими намірами –допомогою, співчуттям або вигідною пропозицією. Але шкода, якої завдають аферисти, нерідко більша за збитки від грабіжника. Обман роз’їдає основу соціальної стабільності, спотворює уявлення про доброчесність і руйнує фундаментальне переконання в тому, що сумлінна праця і правдивість є чеснотами, на яких тримається суспільство.
Сучасний аферист – не обов’язково харизматичний лідер культу на кшталт Мунтяна або ворожка з вокзалу. Частіше це красномовний «експерт», харизматичний «волонтер», переконливий «інвестор», популярний «психолог», фейковий «цілитель» чи «рятівник хворих дітей». Він втирається в довіру, грає на емоціях, експлуатує людське милосердя, віру, надію. І діє так переконливо, що жертви дізнаються про обман уже після того, як залишилися без грошей, а інколи – і без даху над головою, роботи чи репутації.
Закон визначає, що шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (стаття 190 Кримінального кодексу України). Але на практиці такого роду злочини нечасто обмежуються лише банальним обманом, а інтегруються в ширші схеми: від фінансових пірамід до псевдоволонтерських організацій, від псевдонаукових лікувань до політичних маніпуляцій. І чим більше суспільство стає цифровим, інформаційно перевантаженим, а економіка – вразливою, тим більше розростається цей пласт кримінальної активності.
Саме тому аналіз і розуміння феномена аферистів – не журналістська забаганка чи екзотична тема для наукового дослідження, а важливий крок до підвищення колективної безпеки.
Кримінологічний портрет аферистів
У реальному житті аферист може виглядати як цілком порядна людина: ввічливий, усміхнений, уважний до співрозмовника. У кримінології таких людей описують як «соціально позитивний образ»: їхні зовнішність, поведінка і манера спілкування не викликають тривоги. Навпаки – вони вміють створювати атмосферу довіри. Часто це люди з умінням говорити красиво, легко імпровізувати, адаптуватися до співрозмовника, уловлювати його емоційний стан і грати на ньому. Ось чому шахраї так легко освоюють образ «успішного бізнесмена», «самовідданого волонтера», «доброго лікаря» або «турботливого покровителя».
Кожен аферист – маніпулятор. Він гостро відчуває чужі слабкості, але позбавлений емпатії. Йому байдуже, що буде з людиною після того, як він витягне з неї останні гроші, бо совість у нього відсутня, а будь-яку підлість він виправдовує власною вигодою. В їхньому характері домінують такі риси: поверхнева чарівність, високий рівень комунікативних навичок, схильність до брехні, азарт, впевненість у безкарності, холодний прагматизм. Часто може спостерігатися жага визнання чи прагнення бути в центрі уваги.
Шахраями найчастіше можуть ставати як чоловіки, так і жінки віком від 20 до 50 років. Багато з них мають незавершену або повну економічну, юридичну, психологічну вищу освіту. Інші взагалі не мають спеціальності (професії), натомість володіють блискучою «вуличною школою» та досвідом кримінальних схем. Деякі приходять до шахрайства з бізнесу або державної служби, решта – з кримінального середовища, де обман є способ виживання. Нерідко аферисти вже мають судимості за майнові злочини або адміністративні правопорушення, але це їх не стримує, а навпаки – вдосконалює схеми.
Їхні афери можуть бути дрібними – телефонні дзвінки про «вашого родича, який у поліції» або збори грошей на «спасіння» фейкових хворих. Але трапляються й масштабні: фінансові піраміди, інвестиційні «фонди», псевдокриптобіржі, благодійні «організації», що існують лише для того, щоб зникнути разом із мільйонами.
Кримінальна відповідальність за статтею 190 КК України передбачає санкції у вигляді штрафу, громадських або виправних робіт, обмеження чи позбавлення волі. Якщо йдеться про організовану групу або особливо великі розміри, покарання суворіше – шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою (частина 5 даної статті), карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна. У випадку фінансових пірамід, незаконних банківських операцій або легалізації («відмивання») коштів можуть застосовуватися інші статті ККУ, що передбачають значно довші строки ув’язнення.
Отже, аферист – це не просто спритний обманщик, а хижак, який живе за принципом: «Я беру, бо можу. А хто дозволяє себе обдурити – сам винен». І саме тому його потрібно не романтизувати, а розуміти, викривати і карати.
Топ 5 найвідоміших аферистів світу і приклади їх викриття
Аферисти залишають помітний слід в історії – їхні злочини змінюють законодавство, фінансові системи та підхід до захисту інвесторів. Аналіз найвідоміших випадків дозволяє побачити, як працюють шахрайські механізми та які інструменти використовують правоохоронці для їх викриття.
№ 1. Чарльз Понці – засновник класичної фінансової піраміди
На початку ХХ століття Понці запропонував інвесторам вкладати кошти у міжнародні поштові купони, обіцяючи прибуток у 50% за 45 днів. Насправді він не інвестував кошти, а виплачував прибутки старим вкладникам за рахунок нових.
Журналісти та банківські експерти помітили, що обсяги поштових купонів у США не відповідають оголошеному масштабові операцій. Аудит показав, що реального прибутку немає, а система тримається на постійному припливі нових інвесторів.
У 1920 році Понці був арештований за шахрайство, засуджений до п’яти років ув’язнення, а після звільнення – депортований до Італії, де він і дожив своє життя.
Його справа стала класичною моделлю для всіх наступних «Ponzi-схем».
№ 2. Бернард Медофф – найбільша фінансова афера в сучасній історії
Схема полягала в тому, що протягом десятиліть Медофф управляв інвестиційною компанією, яка фактично не здійснювала реальних операцій. Він фальсифікував звіти і використовував кошти нових інвесторів для виплат старим.
У 2008 році, під час світової фінансової кризи, інвестори масово почали вимагати повернення коштів. Медофф не зміг виконати зобов’язань і визнав у колі власної сім’ї, що його бізнес – це шахрайство. Сини Медоффа повідомили правоохоронців, після чого ФБР затримало його.
У 2009 році його засудили до 150 років ув’язнення. Активи були конфісковані, створено фонд для часткової компенсації потерпілим (понад 13 млрд доларів повернуто).
№ 3. OneCoin та Руя Ігнатова – криптовалютна афера XXI століття
Суть схеми була доволі примітивною: OneCoin позиціонували як «революційну криптовалюту», хоча вона не мала блокчейну. Кошти вкладників використовувались для збагачення організаторів і розширення мережі.
Фінансові регулятори Німеччини, Болгарії, США і Великої Британії почали розслідування через скарги інвесторів та відсутність реальних транзакцій у блокчейні.
У 2017 році Руя Ігнатова зникла після видачі ордера на арешт. Її спільника, Костянтина Ігнатова, заарештували в США. Вікторія Марчевська, фінансовий директор, також постала перед судом.
Проти організаторів висунули звинувачення у шахрайстві, відмиванні коштів та фінансуванні злочинних структур. Сума збитків склала понад 4 млрд доларів.
№ 4. Енрон – корпоративна афера та бухгалтерські маніпуляції
Компанія Enron приховувала накопичені борги через фіктивні дочірні компанії, звітуючи про прибутки, яких не існувало. Інвестори вкладали кошти, не знаючи про реальний фінансовий стан корпорації.
Аудиторська компанія Arthur Andersen знищувала документи, а журналістське розслідування та Комісія з цінних паперів і бірж США виявили фальсифікації.
Крах стався у 2001 році, коли Enron оголосила банкрутство. Генеральний директор Джеффрі Скіллінг та інші топменеджери отримали реальні строки ув’язнення. Arthur Andersen була ліквідована, що змінило підходи до світового аудиту.
№ 5. Елізабет Голмс та Theranos – шахрайство під виглядом інновацій у медицині
Стартап Theranos обіцяв проводити сотні медичних аналізів з однієї краплі крові. Технологія не працювала, але компанія залучила сотні мільйонів доларів інвестицій.
Журналіст Джон Каррейру (The Wall Street Journal) за допомогою внутрішніх інформаторів викрив брехню. Завдяки цьому розпочалися розслідування регуляторів охорони здоров’я США (FDA та SEC).
У 2022 році Голмс засудили до 11 років ув’язнення за шахрайство. Компанія збанкрутувала, а справа стала уроком про необхідність перевірки «інновацій».
Тож давайте робити загальні висновки з цих кейсів:
- Шахрайство може маскуватися під інвестиції, науку, криптовалюту, благодійність або політику.
- Механізми викриття різні: журналістські розслідування, аудит, перевірки банків, скарги постраждалих, дії регуляторів.
- Юридичні наслідки неминучі, хоча іноді – із запізненням: арешт, суд, компенсація збитків, зміна законодавства.
Афери в Україні: від фінансових пірамід до сучасних схем
Афери в Україні мають тривалу історію та постійно змінюють свою форму, пристосовуючись до нових технологій, економічних умов і рівня довіри в суспільстві. Одним із найяскравіших прикладів стала фінансова піраміда «МММ», заснована російським бізнесменом Сєргєєм Мавроді. У 1990-х роках та знову на початку 2010-х вона діяла і в Україні, залучаючи мільйони вкладників, обіцяючи фантастичні прибутки у короткі терміни. Суть схеми полягала в тому, що виплати робилися за рахунок нових учасників, а не за рахунок реального інвестування чи виробництва. У період активного функціонування української версії «МММ-2011» громадяни вносили як дрібні суми, так і заощадження всього життя, сподіваючись на швидке збагачення. Коли приплив нових вкладників зупинився, система обвалилася, і значна кількість людей втратила кошти. Частину організаторів було затримано, дехто переховувався, а Мавроді, попри кілька судових процесів у різних країнах, до кінця життя залишався символом безкарного шахрайства, хоча формально і був засуджений у росії.
Втім, афери в Україні не обмежуються масштабними фінансовими пірамідами. Щодня громадяни стикаються з дрібнішими, але не менш небезпечними схемами. До найбільш розповсюджених належать телефонні шахрайства, коли злочинці телефонують, видаючи себе за працівників поліції та повідомляють, що родич потрапив у біду, чи представляються співробітниками банків, аби викрасти гроші з рахунків. Налякані, спантеличені люди починають діяти «на емоціях», і переказують гроші на чужі рахунки, не перевіривши ситуацію. Також поширеними є інтернет-шахрайства: продаж неіснуючих товарів через онлайн-майданчики, фішингові сайти, крадіжки коштів через підроблені банківські повідомлення. Окремою проблемою є підробка квитків на концерти, транспорт або спортивні заходи, коли люди втрачають гроші та не отримують обіцяної послуги.
Гроші, маніпуляції та зрадництво – справжнє обличчя афериста
Українські громадяни іноді фігурують і в міжнародних аферах. Так, у скандалі з ювелірною компанією «Torres Jewellery» в Індії слідчі встановили, що серед учасників схеми, яка ошукала сотні інвесторів, були, на жаль, і громадяни України. Такі випадки свідчать про те, що українські аферисти можуть діяти як у межах країни, так і за кордоном, використовуючи глобальні канали фінансових операцій та слабкі місця в законодавстві різних держав. Крім того, українці потрапляють і в інші міжнародні розслідування – від кіберзлочинів до криптовалютних шахрайств, де йдеться вже про мільйони доларів збитків.
Викриття шахрайських схем в Україні здійснюється різними шляхами. Поліція та кіберполіція активно розслідують випадки інтернет-шахрайства, блокують фішингові ресурси, проводять затримання організаторів телефонних афер і фінансових пірамід. Журналістські розслідування також відіграють ключову роль, як-от програми-розслідувачі, що розкривають корупційні та шахрайські схеми у фінансових структурах, благодійних фондах чи псевдомережевому маркетингу. У низці справ правоохоронцям вдалося домогтися арештів і судових вироків – наприклад, щодо організаторів регіональних осередків МММ, груп телефонних шахраїв або міжнародних кіберзлочинців. Однак є такі випадки, коли фігуранти встигають втекти за кордон і оголошуються у міжнародний розшук, або ж розслідування триває роками через складність доказової бази.
Тому українське суспільство аж ніяк не варто вважати безсилим перед аферистами. Хоча масштаби шахрайства залишаються значними, правоохоронні органи, медіа та громадськість демонструють здатність виявляти і зупиняти злочинні схеми. Водночас боротьба триває, адже із розвитком технологій та економічних криз аферисти винаходять нові способи обману. Саме тому обізнаність громадян і посилення юридичної відповідальності залишаються ключовими чинниками протидії цьому явищу.
Аферисти-колаборанти: випадок Дениса Пушиліна
Феномен, коли особа поєднує у собі дві соціально небезпечні ролі – шахрай і колаборант – найяскравіше видно на прикладі Дениса Пушиліна. Цей персонаж, ще до того як стати обличчям терористичної структури «днр», був відомий як один із пропагандистів та організаторів фінансової піраміди «МММ-2011» в Україні. Він очолював «Партію МММ», проводив публічні заходи, заохочував громадян вкладати гроші в чергову версію схеми Мавроді, яка маскувалася під «новий фінансовий порядок». Фактично, Пушилін використовував класичну модель шахрайства – відсутність реального товару або послуги, обіцянки швидкого збагачення, апеляція до «чесної системи проти корумпованих банків». Після краху цієї піраміди та зростання напруги на Донбасі він оперативно змінив риторику: замість фінансових «революцій» заговорив про «русский мир», «донецьку республіку» та необхідність «боротися з київською хунтою».
Перехід Пушиліна від фінансових махінацій до політичної зради був не випадковим, а логічним продовженням його цінностей і мотивацій. Людина, яка не визнає законів економіки та моралі, легко переступає і закони держави. У квітні 2014 року він став одним із організаторів псевдореферендуму в Донецьку, публічно підтримав вторгнення росії, очолив «верховну раду днр», а пізніше – всю окупаційну адміністрацію. Таким чином аферист трансформувався у політичного колаборанта, використовуючи ті самі навички: маніпуляція довірою, популізм, брехня, експлуатація страхів людей.
Синергія шахрайства та колабораціонізму створює особливу загрозу. Люди на кшталт Пушиліна не просто крадуть гроші – вони допомагають ворогу нищити державність України, легітимізують окупаційний режим, беруть участь у депортаціях, придушенні протестів, військових злочинах. Це робить їх не лише економічними злочинцями, а й співучасниками агресії проти власної країни.
Шлях від фінансових схем до державної зради
27 грудня 2023 року за матеріалами СБУ Пушиліна заочно засуджено до 15 років позбавлення волі.
Судовий розгляд відбувався у спеціальному судовому провадженні in absentia (за відсутності обвинуваченого).
Також його позбавлено права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов’язаних з наданням публічних послуг, виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 15 років з конфіскацією всього належного йому майна.
За даними слідства, Пушилін виконує вказівки москви щодо сприяння збройній агресії рф та поширення кремлівського режиму на території східного регіону України.
З початку повномасштабного вторгнення росії він забезпечує перекидання ворожих військ на східний фронт, у тому числі через автошляхи та залізничне сполучення.
Також він організовував псевдореферендум щодо «приєднання» захопленої частини Донеччини до складу країни-агресора. При цьому після фейкового плебісциту фігурант брав участь у підписанні з путіним так званого «договору про входження» регіону до росії.
На підставі зібраних СБУ доказів суд визнав Пушиліна винним за декількома статтями Кримінального кодексу України:
- ч. 2 ст. 110 (вчинення умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб);
- ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 (участь в організації незаконного референдуму на тимчасово окупованій території, за попередньою змовою групою осіб).
Строк відбування покарання обчислюватиметься з моменту його фактичного затримання.
Спеціальне досудове розслідування проводили співробітники СБУ в Донецькій та Луганській областях за процесуального керівництва Донецької обласної прокуратури.
Приклад Пушиліна показує, що аферисти часто стають зручним інструментом для ворога: вони вміють переконувати, не мають моральних меж і охоче продають себе тим, хто більше заплатить або пообіцяє владу. І саме тому такі люди – не просто дрібні шахраї, а потенційно небезпечні агенти впливу, здатні руйнувати держави зсередини.
Висновки та перспективи боротьби з аферистами
Люди, котрі свідомо будують схеми обману, руйнують довіру в суспільстві, послаблюють економіку та створюють атмосферу загальної недовіри, що б’є по кожному – від окремої сім’ї до держави. Ми побачили, що шахрай – не обов’язково маргінал, це може бути освічений, привабливий, красномовний громадський діяч, активіст, банкір, політик або блогер, який здатен розбудувати розгалужену мережу довіри та зловживання. Такі люди вміють переконувати, швидко знаходять підхід до різних соціальних груп і, не маючи моральних «гальм» і запобіжників, перетворюють чуже на своє, виправдовуючи це «боротьбою з несправедливістю».
Боротьба з шахрайством потребує не лише високого професіоналізму від правоохоронців, але і розширення світогляду всіх громадян. Фінансова грамотність, критичне мислення, здатність ставити запитання стануть найкращим щепленням проти зловживання довірою. Правоохоронні органи, своєю чергою, повинні не просто реагувати постфактум, але і запобігати – проводити аналітичну роботу, відстежувати тенденції, знати базові принципи функціонування банківської та фінансової сфери, вміти налагоджувати контакти і співпрацювати з іншими органами державної влади, а також із міжнародними партнерами.
Заслуговує на особливу увагу той факт, що аферисти здатні трансформуватися в політичних зрадників. Учора вони переконували вкладати гроші в «чудо-схеми», завтра – розповідають про «визволення від київського режиму» та радо прислужують в окупаційних адміністраціях. Такий перехід є закономірним результатом безкарності пройдисвітів, які звикли заробляти на довірі та страху. Тому в боротьбі з шахрайством на перший план виходить робота журналістів-розслідувачів, громадських проєктів, незалежних медіа, які здатні викривати злочинців тоді, коли ще ні слідчі, ні суди до цього не дійшли.
Перспективи боротьби існують, і вони залежать від рівня нашої готовності давати потужний розголос кожній такій справі. Зрештою, діяти, а не сидіти, склавши руки. Чим більше суспільство знає про те, як працюють афери, чим менше людей вірять у «легкі гроші», тим менше шансів у шахраїв. І навпаки – байдужість, страх і віра в «чарівне розв’язання всіх проблем» створюють ґрунт, на якому аферисти проростають десятками. Завдання держави, медіа і громадян – цей ґрунт висушити.