Справа Джона Джуберта в контексті кримінального профайлінгу
Майбутній серійний убивця (не плутати з його повним тезкою – британським композитором Джоном Джубертом) народився 2 липня 1963 року в місті Лоуренс штату Небраска.
Від дитячих фантазій до перших нападів
В деяких публікаціях можна знайти відомості про те, що жорстокість передалася йому від батька, котрий бив дружину на очах малолітнього сина. Ця картина майже одразу повністю стерлася з пам’яті хлопчика, але натомість у Джона з’явилися дивні фантазії: вже в дитинстві він почав уявляти, як вбиває людину.
Коли Джону було 6 років, його батьки розлучилися. Він мав заборону на побачення з батьком, і просто тинявся навколо його будинку. Мати була деспотичною, суворо контролювала кожну дрібницю в його поведінці та житті. Вона жодного разу не дозволила йому відвідати батька.
Загалом практика показує, що досвід пережитого в дитинстві насильства та емоційної ізоляції вважається одним із факторів ризику, але сам по собі не є причиною формування серійного вбивці.
Отже, будинок батька змінився на маленьку квартиру, в якій стали жити Джон, його сестра і мати.
Фантазувати про вбивства Джон почав уже з ранніх років. І вже тоді він випав із товариства – мало спілкувався з іншими дітьми, зростав самотньо, був занурений у світ своїх фантазій.
1974 року мати з Джоном переїхала до міста Портленд штату Мен. Юний Джон любив читати кримінальні журнали, з яких заздалегідь почерпнув досвід вдалого приховування злочинів та уникнення арешту. Ще в період статевого дозрівання Джон мав таємні гомосексуальні стосунки з іншим підлітком, який невдовзі переїхав до іншого міста, що травмувало юного Джона.
Сукупність цих обставин сформувала ненависть до жіноцтва, і в 13 років Джон став скоювати дрібні злочини – вдарив олівцем одну дівчинку та відчув сильне збудження від її болю та криків, наступного дня з цією ж метою порізав лезом іншу, проїжджаючи повз неї велосипедом. Іншим разом він побив і майже задушив хлопчика, але тому вдалося відбитися і піти (таким чином, Джон мало не став убивцею в такому ранньому віці).
Перше вбивство у Портленді, 1982 рік
Джон насолоджувався владою та залякуванням жертв. Поступово еволюціонуючи, він дійшов до ножа – почав бити дітей ножем, завдавав ран, за що навіть потрапив у поле зору поліції.
Це закономірно призвело до першого вбивства, яке 19-річний Джуберт скоїв 22 серпня 1982 року в Портленді. Жертвою став 11-річний Річі Стетсон. Хлопчик займався спортом – бігав підтюпцем, коли одного вечора не повернувся до темряви, тоді його батьки викликали поліцію. Тіло було виявлено наступного дня одним автомобілістом осторонь автотраси. Слідчі дійшли висновку, що вбивця спробував роздягнути хлопчика, потім ударив його один раз ножем і задушив.
За це вбивство було заарештовано іншого підозрюваного, але відбитки його зубів не збігалися з відбитками на трупі, а інших переконливих доказів не було. Тому за півтора роки, після затримання Джуберта, непричетного чоловіка відпустили на волю.
Цей і два інших хлопчики, вбиті Джубертом, як він згодом розповість криміналісту Роберту Ресслеру, нагадували йому ні кого іншого, як його самого в юності. Тож у певному сенсі він убивав себе за різні ганебні спогади.
Для багатьох серійних злочинців характерним є поступове підвищення інтенсивності насильства та формування ритуальних елементів злочину.
Небраска, повторення сценарію
Друге вбивство Джуберт скоїв 18 вересня 1983 року за 1500 миль (понад 2000 км) від першого в рідному штаті Небраска, місті Беллевью. Жертва – хлопчик Денні Джо Еберл – розносив свіжі номери газети «Omaha World-Herald», але встиг доставити лише 3 номери (67 газет і велосипед, що залишилися, згодом було знайдено покинутими), коли до нього наблизився Джуберт і, погрожуючи ножем і затиснувши рукою рот, змусив пройти до його автомобіля. На автостоянці були свідки, які їх бачили. А брат Денні, який теж розносив газети, згадав білого чоловіка в коричневому автомобілі в тих місцях у попередні дні, тобто Джуберт відстежував обрану жертву.
Джуберт зв’язав Денні та заткнув рота, розмістив у багажнику та вивіз за 6 км за межі міста. Там він витяг хлопчика з автомобіля, розв’язав йому рота і наказав роздягнутися, після чого вдарив кілька разів ножем, поки той не помер. Так Джуберт випробував свою владу над безпорадною жертвою, що приносило йому насолоду. При цьому Джуберт укусив його за плече і за ногу, але знав, що сліди укусу зможуть видати його, тому вирізав на їх місцях червону армійську зірку. Витерши руки і ніж одягом хлопчика, він кинув одяг у канаву, а самого Денні відтягнув у бур’яни, де оголене зв’язане тіло дитини буде виявлено за три дні.
В обох випадках простежується однакова модель поведінки: викрадення, ізоляція жертви, примус до роздягання, нанесення ножових поранень. Це свідчить про закріплення внутрішнього сценарію злочину.
Спогади про скоєний злочин викликали у Джуберта таке ж задоволення, як і читання кримінальних журналів. Повернувшись після цього вбивства до своєї кімнати в армійському гуртожитку, він зайнявся мастурбацією.
Криміналіст Роберт Ресслер: що вдалося і де припустилися помилок
Ця справа стала одним із прикладів практичного застосування кримінального профайлінгу, коли аналітичні висновки частково підтвердилися, але не дали повної картини.
До розслідування було підключено Роберта Ресслера – відомого криміналіста і автора терміну «серійний убивця». Він відвідав місце вбивства (хоча у низці інших випадків Ресслер працює тільки з фотографіями), поговорив з братом Денні, та на основі зібраних відомостей дійшов висновків, багато з яких виправдалися: що вбивця з місцевих, що він молодий і йому приблизно 20 років (в орієнтуванні з кольоровим фотороботом вказали вік 18-25 років), що він має освіту не вище середньої та, вірогідно, проходить службу в армії, механічно виконуючи накази, але сам не вирізняється високим інтелектом; що він працював із дітьми (Джуберт тимчасово був помічником ватажка загону скаутів).
На думку Ресслера, відсутність зґвалтування дитини вказувала на те, що вбивця керувався фантазіями, але не сексуальним досвідом.
Однак Ресслер припустився й кількох помилок, вважаючи, що вбивця діяв, можливо, не один, і що це його перше вбивство. Втім, криміналіст у своєму звіті згадав і про нерозкрите, але схоже вбивство Річі Стетсона в далекому Портленді рік тому й вирішив, що вони можуть бути пов’язані. Проте доказів цьому наразі не було, а поліція поки розшукувала не серійного злочинця, а просто вбивцю однієї дитини – білого молодого чоловіка в коричневому автомобілі.
Останній злочин серійного вбивці
Третє та останнє вбивство Джуберт скоїв морозного дня 2 грудня 1983 року в місті Папілліон штату Небраска. Жертву він викрав за п’ять кілометрів від місця вбивства попередньої жертви. Погрожуючи ножем, він змусив хлопчика Крістофера Уолдена, що прямував до школи, сісти в його автомобіль. Це здавалося ризикованим, адже були свідки – інші школярі, які теж поспішали на урок, а також і дорослі. Щоб уникнути підозрілих поглядів, в автомобілі Джуберт наказав Крістоферу нахилитися до підлоги.
Він вивіз жертву за вісім кілометрів за межі міста, де зупинив автомобіль неподалік залізниці. Там він, як і в попередньому епізоді, сказав хлопцеві, що збирається його вбити, і наказав зняти з себе все, окрім спідньої білизни. Хлопчик зробив це, але лягти відмовився. Це здивувало Джуберта, адже досі малолітні жертви йому не відмовляли, а мотузки чи стрічки, щоб пов’язати жертву, як минулого разу, у нього не було. Тому він подолав опір хлопчика, кілька разів ударивши його в шию ножем, потім перерізав горло глибше, аби переконатися в його смерті. В результаті голова була майже відрізана, і кров текла річкою.
11 січня 1984 року одна вчителька звернулася до поліції та заявила, що бачила молодого білого чоловіка, котрий безладно їздив на автомобілі (хоча і не коричневому), приблизно в тих місцях, де зникли двоє вбитих дітей, і навіть записала номер автомобіля. При цьому водій, коли побачив, як вона записує номер, їй пригрозив. Перевірка автомобіля показала, що він орендований Джоном Джубертом – молодим військовослужбовцем строкової служби, радарним техніком від Авіаційної бази ВПС округу Оффут штату Небраска. До того ж, він мав коричневий седан, який на той час перебував у ремонті.
Інакше кажучи, нерідко злочинця зупиняє звичайна людська пильність.
Арешт Джона Джуберта і судовий розгляд справ
Відтак було виписано ордер на обшук житлового приміщення Джуберта. Там поліцейські виявили рідкісну мотузку, створену в Південній Кореї спеціально для Збройних Сил США – саме таким мотузком були зв’язані руки Денні Джо Еберла.
Джуберт був заарештований. Він зізнався у вбивствах двох хлопчиків, і 12 січня його визнали винним за цими двома епізодами. Про перше вбивство він не говорив, оскільки воно йому не інкримінувалося, а на схожість ще на початкових етапах розслідування першим звернув увагу Ресслер. Однак невдовзі криміналісти встановили ідентичність відбитків зубів на тілі першої жертви з відбитками Джуберта. Це дало підстави для висунення йому звинувачення у ще одному вбивстві.
Зрештою, за перше вбивство в штаті Мен Джон Джуберт був засуджений до довічного ув’язнення (законодавством штату Мен не передбачено застосування покарання у виді смертної кари). За два наступні епізоди у штаті Небраска колегія у складі трьох суддів призначила йому покарання у виді смертної кари.
У справі слідчі ініціювали проведення кількох психіатричних експертиз, і за їх результатами було встановлено одержимий нав’язливий і шизоїдний розлад особистості із садистськими тенденціями розвитку. Експертиза встановила, що Джуберт не страждав на психоз і повністю усвідомлював свої дії.
Виконання вироку
Джон Джуберт був страчений не одразу після суду – йому вдалося пожити трохи довше завдяки юридичній боротьбі його адвокатів. У цей час Роберт Ресслер провів із Джубертом інтерв’ю, що збагатило запас його теоретичних і практичних знань. Зокрема, серійний убивця розповів ученому про свої людожерські фантазії з дитинства, а також про фактори свого формування, викладені вище.
Невдовзі, 17 липня, вирок було приведено до виконання, і вбивця закінчив свої дні на електричному стільці.
Окремі деталі виконання вироку стали аргументом у подальших юридичних дебатах щодо конституційності застосування у штаті Небраска покарання у виді смертної кари саме шляхом страти на електричному стільці. Під час безпосереднього виконання смертної кари на голові страченого здувся 4-дюймовий (10 см) мозковий міхур і бульбашки на шкірі з боків голови вище вух. Згодом ця обставина зі справи Джуберта стала одним з аргументів у Верховному Суді штату Небраска проти страти на електричному стільці як такого виду кари, яку слід визнати надто жорстокою та неординарною для цивілізованого світу.
Про ефективність кримінального профайлінгу як інструменту (але не абсолютного методу)
Справа Джона Джуберта дає підстави висновувати, що кримінальний профайлінг може бути корисним аналітичним інструментом у розслідуванні серійних злочинів. Узагальнення поведінкових характеристик, аналіз місця злочину, віктимології та способу дій дозволяють окреслити ймовірний психологічний портрет підозрюваного, звузити коло пошуку та спрямувати оперативну роботу.
Водночас профайлінг не є доказом і не замінює проведення повного комплексу оперативно-розшукових заходів і слідчих дій. Адже це модель імовірностей, що відіграє допоміжну роль. Він базується на статистичних закономірностях і попередніх кейсах, але кожен злочинець має індивідуальні риси, що можуть виходити за межі типологій. У випадку Джуберта окремі елементи профілю виявилися точними, інші ж потребували уточнення вже після затримання.
Таким чином, профайлінг може бути ефективним як додатковий аналітичний механізм – за умови його інтеграції з доказовою базою, криміналістичними експертизами та оперативною інформацією. Втім, у сучасній кримінології він ніде і не розглядається як вирішальний інструмент, а є лише однією з ланок складної роботи з розслідування кожного окремого злочину.
