Елітний ЖК, нерухомість, успішна кар’єра – як живе головна пробаціонерка Київщини Лілія Сидоренко

Редакція «Викриття» продовжує журналістське розслідування щодо діяльності посадових осіб Державної установи «Центр пробації». Коли торік ми тільки розпочинали цю тему, то навіть не очікували, що там виявиться такий паноптикум неляканих корупціонерів.

Наші автори вже публікували матеріали про резонансні кримінальні провадження, пов’язані з керівництвом установи. Йшлося про затримання тодішнього директора ДУ «Центр пробації» Олега Янчука, якого правоохоронні органи викрили на системному вимаганні грошей з підлеглих та отриманні неправомірної вигоди, зокрема у поштових відправленнях. Іншим показовим епізодом стало затримання начальника Дарницького районного відділу пробації Олексія Сидоренка, який, за версією слідства, організував схему торгівлі відстрочками від мобілізації та зловживав своїм службовим становищем у розпал повномасштабної війни.

Обидві ці історії, хоч і різні за схемами, мають спільний знаменник: використання посад у системі пробації як ресурсу для особистого збагачення, знецінення самої ідеї правосуддя та повну байдужість до суспільної довіри.

Хто така Лілія Сидоренко і чому саме вона

В цьому контексті ми переходимо до перевірки діяльності начальниці філії ДУ «Центр пробації» у місті Києві та Київській області Сидоренко Лілії Володимирівни. Йдеться про інформацію щодо можливих корупційних та інших неслужбових зв’язків, а також про її поведінку та спосіб життя, які з огляду на займану посаду викликають обґрунтований суспільний інтерес.

Редакція вважає за необхідне відокремити чутки від фактів і з’ясувати, чи відповідає оприлюднена інформація дійсності, а також чи не свідчить вона про глибші, системні проблеми в роботі органів пробації.

За інформацією, отриманою нами з кількох різних джерел (які ми маємо повне право не розкривати, і водночас не вбачаємо жодних підстав сумніватися в їх об’єктивності), перебування Лілії Сидоренко на посаді начальниці філії ДУ «Центр пробації» у місті Києві та Київській області є наслідком не професійного відбору, а кадрового непорозуміння. Освіта, рівень підготовки та фактичний управлінський досвід цієї посадовиці не відповідають ані складності системи виконання покарань, ані обсягу відповідальності, яку передбачає керівна посада в найбільшій регіональній філії пробації країни.

Співрозмовники редакції, які безпосередньо працювали з Лілією Сидоренко, характеризують її як людину, котра не орієнтується в базових принципах кримінально-виконавчої політики та не розуміє, що пробація – це інструмент правосуддя, а не психологічний гурток. Замість системного бачення і професійного аналізу вона вдається до механічного зазубрювання текстів наказів і методичних рекомендацій, аби під час нарад створювати ілюзію компетентності та уникати прямих запитань по суті.

На практиці це виливається у беззмістовні публічні виступи, що рясніють канцелярськими «перлами», однаково смішать і дуже бісять. Зокрема, Сидоренко полюбляє менторським тоном віщувати про те, як треба «мотивувати клієнтів пробації» у формі, що більше нагадує заохочення за абстрактну «хорошу поведінку», ніж виконання вироків суду. Така риторика виглядає особливо недоречною з огляду на те, що йдеться про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення і перебувають у сфері дії кримінального закону, а не про учасників тренінгу з особистісного зростання.

Особисті стосунки як кар’єрний ліфт

Кар’єрне зростання 35-річної Лілії Сидоренко, яка раніше проживала у Миколаївській області (Вознесенський район, смт Олександрівка), відбувалося за рахунок особистих зв’язків у центральному апараті ДУ «Центр пробації», в тому числі стосунків неслужбового характеру. Саме ці зв’язки, за твердженнями співрозмовників редакції, відкрили їй шлях до керівної посади у Києві та області – без відкритої конкуренції та без підтвердження належної професійної спроможності.

Так, до призначення Лілії Сидоренко начальником філії Державної установи «Центр пробації» у місті Києві та Київській області цю посаду обіймав Олексій Колосов – молодий, амбітний та цілком перспективний керівник. Того часу Сидоренко працювала рядовим інспектором і перебувала з Колосовим у близьких особистих стосунках. Вони певний час навіть проживали разом.

Згодом пара розірвала стосунки, а їхні життєві траєкторії різко розійшлися у різні напрями. Колосов залишив систему та пішов у бізнес, а Сидоренко – без помітних професійних проривів, але з добре налагодженими зв’язками – несподівано посіла крісло керівника. Така кадрова «спадковість» виглядає не як результат відкритого конкурсу чи фахової переваги, а як ще один приклад того, як у системі пробації особисті зв’язки важать більше за компетентність і досвід.

У цьому ж контексті джерела повідомляють, що в період керівництва Олега Янчука Лілія Сидоренко виконувала роль збирача коштів і «відкатів» з підпорядкованих підрозділів. Сам Янчук, нагадаємо, був викритий правоохоронними органами під час отримання незаконно зібраних грошових коштів наприкінці літа 2025 року. Лілія Сидоренко тоді уникла затримання, однак, за наявною у редакції інформацією, її діяльність і надалі перебуває в полі зору правоохоронних органів у межах оперативного супроводу.

Скоїв злочин – отримай подарунок!

Заслуговує на окрему увагу публічна активність Лілії Сидоренко та очолюваної нею філії у соціальних мережах. Зокрема, на офіційній Facebook-сторінці «Пробація Київщини» регулярно з’являються дописи зі світлинами, які інакше як ідеологічним фарсом назвати складно.

Сама по собі благодійність – непогана справа. Але в описаному випадку йдеться не про дитячий будинок і не про лікарню. Йдеться про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення і перебувають під контролем органу, покликаного забезпечувати виконання покарання та дотримання обмежень, визначених судом. Проте замість правового підходу суспільство бачить інфантильний атракціон щедрості: злочинець – як адресат подарункового пакунка, а держава – у ролі доброзичливого аніматора.

Складається враження, що ні Лілія Сидоренко, ні її команда не ставлять собі базового питання: за що саме ці «подаруночки» вручаються і яку мету вони переслідують у межах виконання вироку суду. Чи є це елементом індивідуальної роботи з конкретною особою, частиною програми ресоціалізації? Чи, можливо, просто зручним інструментом для створення позитивної картинки у Facebook – на шкоду здоровому глузду і принципу невідворотності відповідальності?

Зрештою, пробація в подачі Лілії Сидоренко з елементу системи правосуддя перетворюється на своєрідний клуб лояльності, де факт вчинення злочину нівелюється, а суспільний інтерес поступається бажанню виглядати «людяно» у стрічці соціальних мереж. Годі й казати, що така підміна понять дискредитує саму ідею карності злочинів, і прямо демонструє нерозуміння того, де закінчується соціальна підтримка і починається виконання обвинувального вироку.

Приховані доходи, зручні пояснення

У медіа вже неодноразово з’являлася інформація про позаслужбові, у тому числі інтимні, стосунки Лілії Сидоренко з її безпосереднім керівником – Олегом Янчуком, який «прославився» тим, що торгував посадами, збирав «данину» з підлеглих і отримував хабарі «Новою поштою».

Саме в цей період у Сидоренко, за свідченнями джерел, почали формуватися так звані «приховані доходи», походження яких не має жодного логічного пояснення з огляду на її офіційні заробітки.

У середовищі хитрих і добре навчених чиновників, які є суб’єктами електронного декларування, давно побутує негласна, але широко застосовувана практика: демонструвати у деклараціях значні суми готівкових коштів як «особисті заощадження». Це зручна універсальна відмовка на всі випадки життя. Коли раптом постануть питання щодо джерел походження нерухомості, автомобілів чи інших активів – відповідь готова наперед: куплено не за хабарі, не за відкати і не за сприяння керівництва, а винятково за «накопичене роками».

Така схема дозволяє формально уникати відповідальності, навіть якщо реальні доходи не збігаються ні з посадовим окладом, ні зі статками членів сім’ї декларанта. В цьому контексті історія «прихованих доходів» Лілії Сидоренко виглядає не прикрим винятком, а типовим прикладом того, як персональні зв’язки та тіньові домовленості з керівництвом трансформуються у майно, яке згодом легалізується за допомогою декларації.

За які кошти придбано автомобіль «BMW» і нерухомість?

Лілія Сидоренко, яка у квітні 2025 року придбала автомобіль BMW вартістю 628 940 грн, не маючи законних легальних доходів достатнього рівня для подібного придбання, невдовзі (за місяць) скоїла на цьому ж автомобілі дорожньо-транспортну пригоду.

Як ідеться з постанови Святошинського районного суду міста Києва від 14.07.2025 (справа № 759/14495/25, провадження № 3/759/5339/25), Сидоренко Л.В. 07.05.2025 приблизно о 06.06 год. в м. Києві на Берестейському шосе (АЗС «Шел»), керуючи автомобілем «БМВ», перед поворотом ліворуч, поза перехрестям, не зайняла завчасно відповідне крайнє положення, не надала дорогу зустрічному транспортному засобу «Ямаха», внаслідок чого скоїла з ним зіткнення, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушила п.10.4 ПДР. Суд визнав Сидоренко винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На неї було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн, також вона повинна сплатити судовий збір у сумі 605 грн.

До речі, Сидоренко чомусь не відобразила в декларації фінансові зобов’язання перед потерпілою особою з відшкодування збитків, завданих ДТП.

У недалекому минулому, переїхавши з Вознесенського району Миколаївської області до Києва, Лілія Сидоренко протягом 2022–2024 років набула у власність квартиру на Софіївській Борщагівці, будинок і декілька земельних ділянок на території Київської області, при цьому витрати на придбання згаданих об’єктів також не мають підтвердження легальності доходів.

Ще у 2019 році Лілія Сидоренко розлучилася зі своїм чоловіком Сидоренком Дмитром Михайловичем, оскільки їхня зустріч і подружнє життя виявилися прикрою помилкою. Тепер вона самостійно виховує сина Кирила, не отримуючи від Дмитра Сидоренка аліментів.

Проживаючи «на одну зарплатню», Лілія Сидоренко навіть не піднімає питання про аліменти, виховуючи сина самотужки. При цьому вона купує автомобілі, будинки, квартири та земельні ділянки, що і доводить факти її корупційних зав’язків та недоброчесності.

Декларації Лілії Сидоренко

Як ідеться з її найсвіжішої декларації, поданої у 2025 році, посада Сидоренко не належить до посад з високим рівнем корупційних ризиків. Це виглядає, м’яко кажучи, дивно. Чому керівник регіональної філії органу, що працює із засудженими, бере участь у розподілі бюджетних коштів, ухвалює кадрові рішення – і раптом формально випадає з переліку ризикових посад?

На практиці саме такі позиції є зручними для зловживань. Вони не на видноті, зате з повноваженнями. Тут сам собою напрошується висновок, що формальний статус не відповідає реальному впливу посади.

Також у квітні минулого року Сидоренко подала уточнену декларацію, де було відображено істотні зміни (купила нове авто – те саме «BMW»).

З інформації, що задекларувала Сидоренко, вона має у власності такі об’єкти нерухомості:

• житловий будинок 44,4 м² (2022);
• дві земельні ділянки (2022);
• квартира 64 м², набута 25.01.2024, вартість 1 617 366 грн.

Це вже серйозний актив, і він з’являється буквально за рік до уточненої декларації.

Що стосується транспортних засобів, до 2025 року вона їздила на KIA Cerato 2009 року випуску, вартістю 156 400 грн. У квітні 2025 пересіла на BMW 528i 2013 року випуску, вартістю 628 940 грн.

Доходи за 2024 рік вона зазначила формально достатні, але «впритул»:

• зарплата в Центрі пробації – 548 782 грн (≈45,7 тис. грн/міс до оподаткування);
• оренда майна – 39 751 грн;
• інше (єПідтримка, дрібний подарунок) – символічно.

Разом виходить близько 590 тис. грн на рік. Це начебто дохід пересічного держслужбовця, якби не деякі «але»: у 2024 році Сидоренко купує квартиру за 1,6 млн грн, у 2025 – автомобіль майже за 630 тис. грн.

Навіть якщо припустити багаторічні заощадження, розрахунок частинами, продаж попереднього авто (що, до речі, окремо не видно), навантаження на бюджет однієї особи виходить доволі значним. Та й грошові активи посадовиці – слабка подушка безпеки, там лише внесок у страхову (фінансову) установу – 30 200 грн. Немає готівки, валютних заощаджень абощо.

Елітний ЖК як елемент статусу та іміджу

Наведене означає, що квартира і BMW не підкріплені задекларованим фінансовим «хвостом». Уточнена декларація не пояснює джерело коштів на придбання BMW, не показує, що сталося з KIA (продала? подарувала?), і містить «невідомий» правочин.

Декларації Лілії Сидоренко формально не містять прямих порушень, однак демонструють швидке накопичення нерухомості та оновлення автомобіля на тлі відсутності значних заощаджень або фінансових зобов’язань. За таких умов суспільство має повне право ставити питання не лише про законність, а й про етичність і прозорість управління державною установою, яка працює із засудженими та бере участь у розподілі бюджетних ресурсів.

Восени 2025 року журналісти «Викриття» побували у житловому комплексі «Софіївська сфера», що в селі Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області. Візит був у звичайний робочий день, у денний час, коли начальниця столичної філії Лілія Сидоренко, відповідно до свого службового графіка, мала перебувати на роботі.

Будинок у ЖК розташований за адресою: проспект Героїв Небесної Сотні, 26/20. Це закритий житловий простір із доглянутою територією, сучасною архітектурою та характерними ознаками житла підвищеного комфорту.

Будинок, у якому знаходиться квартира № 56, вирізняється охайним фасадом, облаштованими під’їздами, новими ліфтами та внутрішнім двором, що більше нагадує приватний квартал, аніж типовий масовий житловий фонд.

Навколо – упорядкована інфраструктура: нове дорожнє покриття, комерційні приміщення на перших поверхах, кав’ярні, салони, закриті паркувальні зони. Це саме той формат житла, який зазвичай обирають люди з передбачуваним, стабільним і не надто скромним доходом – або ті, хто може собі це дозволити без зайвих пояснень.

Згідно з декларацією, квартира площею 64 квадратні метри була набута у власність у січні 2024 року та задекларована за вартістю 1 617 366 гривень. Водночас у фінансових розділах декларації відсутня інформація про кредити, іпотеку або значні заощадження, які могли б прямо пояснити походження коштів на таку покупку.

Журналісти не намагалися потрапити всередину житла і не турбували мешканців. Наша мета була простішою – побачити, де саме мешкає керівниця регіональної філії державної установи, яка відповідає за виконання покарань і ресоціалізацію засуджених. І цей візуальний контекст – будинок, локація, рівень житлового комплексу, є важливим доповненням до сухих рядків декларації.

Бо інколи саме фасади, двори та під’їзди говорять про спосіб життя значно більше, ніж офіційні цифри у звітах.

Бюрократичний щит «Центру пробації»

Щодо викладеного вище, мною особисто було подано запити до ДУ «Центр пробації» та до філії установи в м. Києві та Київській області щодо джерел доходів, їх декларування та можливих позаслужбових стосунків Лілії Сидоренко, оскільки ми маємо намір поширювати вказану інформацію на засадах об’єктивності.

У відповідь на моє звернення Державна установа «Центр пробації» фактично уникла будь-якої предметної відповіді по суті поставлених питань. У листі за підписом в.о. начальника відділу з питань запобігання та виявлення корупції Богдана Клочка установа одразу окреслила зручну для себе рамку: мовляв, вона відповідає лише за «офіційну діяльність працівників під час виконання ними службових обов’язків», а все інше – «приватне життя», яке не підлягає жодній оцінці.

Такий підхід дозволяє Центру пробації одночасно не спростовувати жодного з наведених у зверненні фактів і водночас не визнавати необхідності їх перевірки. Установа не повідомляє, чи проводилася бодай якась внутрішня перевірка, не наводить результатів службового розслідування і не пояснює, чому численні публікації в медіа та відкриті джерела автоматично оголошуються такими, що «не мають доказового значення».

Натомість значну частину відповіді присвячено повчанням для журналістів: із цитуванням норм Закону «Про інформацію», Закону «Про захист персональних даних» і навіть нагадуванням про можливу цивільно-правову відповідальність за поширення недостовірних відомостей. Інакше кажучи, замість пояснень по суті – стандартний бюрократичний прийом: перекласти фокус із поведінки посадової особи на «ризики для редакції».

Окремо наголошується, що Сидоренко Лілія Володимирівна «заперечує факти вчинення будь-яких корупційних правопорушень». Водночас не уточнюється, на підставі чого зроблено такий висновок, і чи перевірялися ці заперечення хоча б у межах внутрішніх процедур. Фактично позиція установи зводиться до формули: «посадовиця заперечує – значить, питання вичерпано».

Показовим є посилання на повноваження НАЗК, яке здійснює винятково формальний контроль декларацій – логічний та арифметичний. Це ще один спосіб вивести за дужки питання походження майна та відповідності стилю життя задекларованим доходам, не порушуючи формально жодної норми.

Таким чином, відповідь ДУ «Центр пробації» радше демонструє не готовність до прозорості, а класичну модель інституційної самооборони: нічого не підтверджувати, нічого не спростовувати, натомість застерегти журналістів і закликати «відокремлювати припущення від фактів», не докладаючи зусиль для з’ясування цих фактів самостійно.

Філія дублює лінію керівної установи

Не менш показовою виявилася відповідь філії ДУ «Центр пробації» у місті Києві та Київській області, підписана заступником начальника Євгенієм Купрієнком. Формально запит журналістів, як зазначено в листі, було «всебічно і ґрунтовно опрацьовано». Втім, за змістом документ майже дослівно повторює позицію центрального апарату установи, без жодних нових фактів, перевірок або відповідей по суті.

У перших абзацах філія старанно запевняє, що діє «без будь-яких протиправних прагнень» і не має «прихованих потреб». Саме формулювання виглядає симптоматичним: замість конкретики – декларативне самовихваляння, яке жодним чином не стосується поставлених журналістами питань про майно, декларації та стиль життя керівниці філії.

Далі знову застосовується універсальний аргумент, який у цій історії вже став ключовим: установа відповідає лише за службову діяльність, а все, що виходить за ці межі, автоматично оголошується «приватним життям». Така логіка дозволяє повністю ігнорувати суспільний інтерес до доброчесності посадової особи, яка очолює регіональну філію державної установи та має статус службовця з підвищеним рівнем відповідальності.

Як і в першій відповіді, замість інформації – інструктаж для медіа. Журналістам знову нагадують про закони, відповідальність, репутацію та персональні дані. При цьому філія не пояснює, які саме факти є недостовірними, що саме було перевірено і чому зроблено висновок про відсутність підстав для реагування. Фактично будь-яка критична публікація наперед оголошується «припущенням», без спроби її спростувати або підтвердити.

Особливо показово, що у відповіді філії відсутні будь-які посилання на внутрішні перевірки, звернення до НАЗК, аналіз декларацій чи службову оцінку дій керівниці. Натомість знову пропонується універсальна порада: якщо журналістам щось відомо – «повідомляйте правоохоронні органи». Тобто держава в особі профільної установи самоусувається від будь-якого реагування, перекладаючи відповідальність на інших.

У підсумку друга відповідь лише підтверджує загальну лінію системи: жодних незручних питань усередині, жодної перевірки по суті, жодної відповідальності – зате максимум застережень для журналістів.

Всі відповіли – ніхто нічого не сказав

Формула проста і добре знайома: якщо інформація походить із відкритих джерел і публічних декларацій – вона «не має доказового значення», якщо її оприлюднюють медіа – це «ризик для репутації», а якщо йдеться про керівника філії – це вже «приватне життя».

В цій історії немає сенсаційних викриттів у стилі «зловили за руку». Все набагато гірше, бо тут система, яка навчилися не красти відкрито, а правильно мовчати. Не пояснювати, а відписуватися. Не перевіряти, а цитувати закони. Не відповідати по суті, а лякати відповідальністю.

Керівниця регіональної філії державної установи з багаторічним стажем раптово покращує свій рівень життя, купує квартиру в елітному ЖК, змінює авто, декларує заощадження – та при цьому жодна структура не вбачає підстав навіть для внутрішньої перевірки. Формально все «у межах повноважень». Особисте життя – «не наша справа». Декларації «перевіряє НАЗК». А журналісти «несуть відповідальність».

В сухому залишку, маємо класичну кругову поруку без жодного формального порушення: всі відповіли, але ніхто нічого не сказав. Центр пробації відмежувався від філії, філія – від керівниці, керівниця – від фактів, а факти – від будь-якої реакції. Зате закони процитовані. Репутація захищена. Система задоволена.

Наше розслідування не мало метою звинувачувати когось, а ставило публічне питання, на яке держава вкотре не дала відповіді: чи має право суспільство знати, як саме живуть і збагачуються ті, хто працює від імені держави, і чому кожна така спроба отримати відповіді автоматично оголошується «шкодою діловій репутації».

Ми свою частину роботи виконали: зібрали документи, показали майно, навели офіційні відповіді. Далі – черга тих, хто звик прикриватися формулюваннями. Бо проблема тут не лише в Лілії Сидоренко. Проблема – в системі, яка добре пристосувалася захищати себе від правди.