Серійний ґвалтівник Вадим Главатий знову на волі

Він повернувся тихо. Просто вийшов одного ранку за ворота колонії, зробив кілька кроків у прохолодне осіння холодне повітря і зник у безликій буденності. 23 вересня 2022 року з ДУ «Стрижавська виправна колонія (№ 81)», що на Вінниччині, звільнився серійний ґвалтівник Вадим Главатий, відбувши за ґратами 9 років.

У кожному місті є родини, про які знають сусіди, дільничні, оперативники та слідчі у районному відділку. Вони не належать до категорії неблагополучних і не зловживають алкоголем або наркотиками, але їхні прізвища вимовляють з огидою, бо за ним тягнеться дещо моторошне, темне й таке, чому не дають назву, але всі розуміють.

Прізвище Главатого вимовляли саме так.

У нього не було ні дружини, ні дітей, ні братів чи сестер. Свого батька він практично не пам’ятав. Лишалася тільки мати Валентина Олександрівна, яка все життя трималася за нього так, ніби світ от-от відбере її останню людину.

Мамина турбота

Розповідь про нього треба починати не з події злочину, а значно раніше – з матері, яка все життя намагалася захистити свого сина від світу, і врешті не змогла захистити світ від нього.

Коли він ще підлітком почав потрапляти у міліцію, мати приходила вибачатися і домовлятися. Коли домовитися не вийшло, і синочку було вперше притягнуто до кримінальної відповідальності – шукала адвокатів, приносила гроші, вмовляла потерпілих забрати заяви. Коли таки засудили – приїздила навідувати до колонії, надсилала передачі, та впродовж усіх цих років чекала вдома.

На Оболоні у них було дві квартири. На Вишгородській та на Дубровицькій ще залишилися сусіди, які пам’ятають хлопця з холодним поглядом і його матір Валентину. Але після відсидки Главатий до будинку № 31 на Вишгородську не повертався, бо ту квартиру продали. За наявною у нас інформацією, на даний час він може проживати в Деснянському районі, в тій самій квартирі, де скоїв останній жорстокий злочин, про який і буде сьогоднішня історія.

Вадим Вікторович Главатий народився у Києві. Закінчив лише середню школу, а надалі ні професії, ні спеціальності так і не здобув, ніколи в житті не працював. Не те що власної сім’ї – навіть друзів він не мав. Зате в біографії вже була судимість за тяжкі та особливо тяжкі злочини: грабіж (ч. 2 ст. 186 КК України), зґвалтування (ч. 1 і ч. 2 ст. 152 КК України), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ч. 2 ст. 153 КК України), за які Подільський районний суд міста Києва призначив йому 9 років позбавлення волі.

Пізніше, 27 січня 2015 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ пом’якшив вирок до 7 років ув’язнення (за нереабілітуючими обставинами).

В колонії він провів майже весь строк. 14 лютого 2015 року Главатого звільнили на підставі відбуття покарання, однак на волі він перебував лише кілька місяців.

Марина – не з тих, кого легко зламати

Двадцятирічна Марина (ім’я змінено) не належала до тих дівчат, про яких кажуть «пішла не тим шляхом». Навпаки ­– вона все життя знала, чого хоче: медичний університет, хороші оцінки, плани стати лікаркою.

Паралельно дівчина працювала масажисткою, щоб не залежати від батьків і мати власні гроші. Вона закінчила спеціальні курси, отримала сертифікат і сумлінно працювала – приїжджала на виклики, приймала знайомих, клієнтів «по рекомендації». Здебільшого, до неї зверталися друзі чи знайомі знайомих. Лише невелика частина – чужі, хто знаходив її оголошення на Slando (так раніше називався сайт Olx – прим. І.Б.).

Жила вона у Вишгороді. Вставала рано, встигала і на пари, і на масажі. Люди цінували її за пунктуальність, вона знала свою справу та могла допомогти швидко позбутися болю у хребті чи м’язах.

17 вересня 2015 року, близько четвертої дня, Марина сиділа з подругою Оленою (ім’я змінено) в Domino’s Pizza на бульварі Миколи Міхновського (що на той час мав назву Дружби народів). Дівчата обідали та говорили про звичні теми, про навчання і побутові справи, коли пролунав телефонний дзвінок.

На дисплеї висвітився незнайомий номер. Чоловічий голос представився як Сергій та сказав, що у нього болить спина, і порадили саме Марину. На яку саме рекомендацію він посилався – дівчина не уточнила. То була нічим не показова розмова: так часто телефонують знайомі знайомих.

Вона назвала ціну – 250 гривень за годину масажу спини. Домовилися на 19:00, і чоловік продиктував адресу: вулиця Мілютенка, 15-А. Номер квартири він не назвав, і вона не питала, бо завжди просила клієнтів зустріти її біля будинку.

З собою вона мала все потрібне: одноразове простирадло і масажну олію, тому не було жодних причин відмовлятися. Звичайний виклик. Звичайний клієнт.

Вона ще не знала, що той дзвінок – останній момент, коли її життя залишалося звичайним.

На метро Марина доїхала до станції «Лісова», далі викликала таксі. Водій на білому «Ланосі» за 30 гривень довіз її до вулиці Шолом-Алейхема, показав напрямок, але сам району не знав. Вона теж – Лісовий масив був для неї чужим.

Остання спроба вирватися

Далі довелося трохи поплутати. Проходячи поміж однакових будинків, Марина розпитувала дорогу в перехожих, телефонувала замовнику, який представився Сергієм: «Вийдіть, зустріньте, я не можу знайти під’їзд».

І він вийшов. Це був високий, вгодований чоловік близько сорока років. Сіроокий, темноволосий, з невеликими залисинами попереду, одягнутий охайно. На ньому була чорна сорочка із золотим візерунком, чорні класичні штани, чорні черевики, теракотова куртка, схожа на вельветову. Зовні в його постаті не проявлялося нічого загрозливого.

Вони стояли під будинком приблизно десять хвилин. Говорили винятково про здоров’я: клієнт скаржився на спину, масажистка спокійно пояснювала, що вона – наразі студентка, не лікар, і якщо є проблеми, потрібен не масаж, а допомога хірурга чи невропатолога.

Потім він запросив її в дім. Ліфт, казав, не працює, тож вони піднімалися сходами на самий верхній поверх. Там був зачинений тамбур на три квартири, ключ був у нього. Він відімкнув. Завів до однієї з квартир.

Всередині виявилося однокімнатне житло, охайне, без ознак занедбаності. Марина, як завжди, перш ніж розкласти простирадло, попросила уточнити оплату: 250 гривень за годину, як домовлялися. Главатий сказав, що має тільки 150.

Марина відмовилася: «Це моя робота, я за такі гроші не працюю», та зібралася йти.

У цей момент задзвонив її телефон – то була подруга Олена. Враховуючи те, що Марина їхала до незнайомого клієнта, вони домовилися: на випадок чогось підозрілого чи коли щось піде не так – вона телефонує. Марина відійшла в кухню, потім у ванну, щоби він не чув. Сказала коротко: «Він не хоче платити. Поїду назад». Олена погодилася: «Їдь додому».

Але вхідні двері були зачинені, а господар квартири сховав ключі та випускати Марину не збирався.

І тут, немовби електричним розрядом, вкололо відчуття небезпеки. Не словами, а дією Марина спробувала змінити ситуацію – вдарила його в обличчя.

Главатий ударив у відповідь. Забрав у неї телефон і розібрав на частини – витягнув акумулятор, сім-картку, і кинув усе на диван.

На килимі

Він різко наказав Марині «заспокоїтись» і затягнув її далі в кімнату.

Поваливши Марину на килим на підлозі, він утримував її руками. Чужа квартира вмить перетворилася на пастку, з якої не вбачалося можливостей втекти.

Він говорив дивні, беззмістовні речі, повторюючи, що нібито хоче бути з нею вічно. Марина, хоча серце билося шалено, намагалася вести переговори. Просила його відпустити живою і здоровою, пропонувала гроші – дістала із сумки 2000 гривень і кинула їх на килим біля себе. Все марно. Він не зважав, не реагував.

Це тривало близько 30 хвилин. На килимі Главатий міцно тримав її за руки, не дозволяв підвестися. Кожний рух закінчувався болем: коліном вдарив у стегно, саме там залишився найбільший синець. Вона відчувала біль у всьому тілі – руки, ноги, спина, плечі – все ніби горіло і стогнало одночасно.

Протягом цього часу і подальшого зґвалтування Главатий навіть не висловлював словесних погроз. Лише мовчазне, холодне насильство, яке вразило тіло і змусило душу опинитися у стані жаху, де відлік часу зупинився.

Після утримання на підлозі, що здавалося, тривало вічність, Главатий підвів Марину і повалив на ліжко. Там він повністю зняв з неї одяг, сам роздягнувся до гола і дістав із шафи презерватив, готуючись до статевого акту.

Марина, усвідомлюючи загрозу, чинила опір усіма силами. Вона просила відпустити її, боролася, намагалася запобігти насильству. З відчайдушного намагання захистити себе вона запропонувала оральний секс і вкусила Главатого за статевий орган, пошкодивши презерватив. Біль від укусу, вочевидь, був сильним, проте Главатий не зупинився, а злив пошкоджений презерватив в унітаз, після чого вдягнув новий.

Незважаючи на супротив Марини, статевий акт відбувся природним способом проти її волі. Вона продовжувала боротися, намагаючись вирватися з-під нього: шкрябала нігтями по спині, грудях і руках, зламала один ніготь. Навіть зуміла вхопити його руками за шию і спробувати задушити. Главатий синів від цього захвату, але вирвався з її обіймів.

Балкон, горілка і дивна «турбота»

До речі, під час цього насильства він не проявляв агресії у відношенні до неї поза актом насильства, не намагався додатково травмувати тіло, щоб не залишати видимих ушкоджень. Після закінчення акту він зняв презерватив і злив його в унітаз, ліг до неї і вони почали розмовляти.

Після того, як акт насильства завершився, Марина попросила дозволу закурити. Главатий, хоча і залишався небезпечним, був уважним до деталей: вони неодноразово виходили на балкон, разом курили, він обережно просив давати йому прикурити і не брав у руки її запальничку, аби не залишити відбитків пальців.

Марина чула людей на вулиці внизу, але страх не дозволяв їй кричати – вона розуміла, що будь-який різкий рух може призвести до нової небезпеки. Відчуття пастки було абсолютним: свобода здавалася ілюзорною, а Главатий контролював навіть найдрібніші дії.

З шафи на балконі він дістав пляшку з горілкою, розлив по чашках і запропонував випити. Марина погодилася тільки після того, як він відпив зі своєї чашки на її прохання. Главатий продовжував говорити щось про «вічність», «бажання бути завжди разом», але сенс його слів залишався незрозумілим для Марини, а мовчання між фразами було наповнене напругою та страхом.

Потім вони перейшли до ванної кімнати. Там Главатий ретельно помився сам, після чого взяв мочалку з милом і помив Марину, створюючи дивне, майже театралізоване враження «турботи». Марина відчувала мішанину почуттів шоку, страху і безпорадності – кожен його рух був одночасно загрозою і дивною умовною «захисною» дією.

Час тягнувся нестерпно повільно. Всі ці походи на балкон, розмови, душ і куріння тривали після насильства протягом 4–5 годин. Марина розуміла, що втекти з квартири майже нереально: дерев’яні внутрішні двері та металеві вхідні були щільно зачинені. Тамбур теж замкнений, і ключі заховані.

Нічний вихід

Вона намагалася кричати, але Главатий ввімкнув якийсь музичний канал на телевізорі, створюючи шумовий бар’єр для будь-якого зовнішнього втручання. Страх і безпорадність стискали її груди, і вона розуміла, що будь-яка спроба прорватися назовні може стати фатальною.

Потім він наказав збирати речі і розібраний телефон, одягтися, забрав її 2000 гривень, які вона раніше кинула на підлогу. Він помив туалет і ванну, сам змив за Мариною воду в унітазі та витер сліди її рук, залишаючи квартиру «чистою» після свого злочину.

Лише близько 3 години ночі Главатий нарешті вивів Марину з квартири. Вони спустилися сходами і вийшли на темну вулицю. Вона відчувала, що жах і полон ще не завершені, але, нарешті, опинилася поза замкненими дверима. Нічне осіннє повітря здавалося неймовірно свіжим і вільним.

Серце билося шалено, ноги тремтіли. Попереду Марина побачила двох молодих хлопців із собакою, що вигулювали її по дворі. Її крик вирвався з грудей – без слів, лише відчай і страх. І вона щодуху побігла до хлопців.

Собака рвонувся до неї, намагаючись вкусити за ногу. І саме в той момент Главатий відпустив її і зник у напрямку гаражів, зникаючи у темряві.

Хлопці – Ігор і Максим (імена змінені), обидва по дев’ятнадцять, застигли на місці. Давні друзяки і сусіди за все життя в цьому будинку бачили таке вперше. Налякана і побита, Марина кинулася до них, і вони підхопили її та всадили на лавку, намагаючись заспокоїти. Вона розповіла про те, що сталося: як її утримували проти волі у квартирі протягом багатьох годин, як застосовувалося насильство, навіть відверто зізналася про зґвалтування.

Ігор і Максим пропонували викликати міліцію, але Марина відмовилася: у такі часи вона не бачила сенсу в офіційному зверненні. Її телефон був розібраний, і вона не могла ним скористатися. Хлопці викликали таксі, і Марина рушила додому. У машині, трохи заспокоївшись, вона зібрала телефон і зателефонувала подрузі, щоб та підготувала гроші за поїздку.

Звернення до поліції та початок розслідування

Згодом хлопці надали показання та повідомили важливі подробиці, що допомоги встановити особу зловмисника. Ігор розповів, що вигулював свою собаку разом із сусідом Максимом близько 3:30 ночі, коли собака різко кинувся до п’ятого під’їзду, з якого чоловік вивів під руку дівчину. Він впізнав потерпілу на фотознімках і зазначив, що чоловік, який її вивів, був схожий на обвинуваченого. Марина закричала і кинулася до них. Хлопець підкреслив, що чоловік руки засунув у кишені і побіг у бік ринку «Юність», а дівчина перебувала у стані шоку та розповіла про всі події.

Максим підтвердив, що коли дівчина закричала, вони з другом поспішили допомогти, винесли Марині воду, викликали таксі та міліцію, повідомили патруль про напрямок чоловіка. Потім вони пройшлися по двору, роздивляючись, чи немає слідів, і розійшлися по домівках.

Цей нічний крик у дворі і випадкова зустріч із двома свідками стала першим реальним рятівним моментом для Марини після страшного полону.

День після втечі Марина провела вдома, намагаючись опанувати хаос емоцій. Вона ще не могла говорити про все навіть самій собі, а про звернення до поліції не йшлося – страх і розгубленість переважали.

Саме тоді до неї прийшла подруга Олена, людина рішуча і прониклива. Вона уважно вислухала Марину, не перебиваючи, і після кількох годин розмови змогла переконати її: «Треба здати аналізи, показати своє тіло лікарю і звернутися до міліції. Інакше все залишиться безкарно, і будуть нові жертви».

Наступного дня, 19 вересня 2015 року, подруга повезла Марину до свого знайомого лікаря в центрі Києва. Лікар оглянув потерпілу, склав перелік необхідних аналізів і порадив звернутися до лабораторії. Марина пройшла обстеження у Сінево на вул. Північній. Результати виявились у нормі, що хоч трохи заспокоїло.

Близько 15–16 години того ж наступного дня вона нарешті вирушила до відділу міліції Деснянського району, що на вул. Рональда Рейгана (колишня Драйзера).

Як правоохоронці вийшли на слід Главатого

Спочатку, як це нерідко трапляється, довелося довго чекати. Коли Марину нарешті прийняли, співробітник тільки вислухав, але нічого не записував. Лише після наполегливих прохань її направили до іншого відділу на вул. Мілютенка, де у неї нарешті прийняли заяву про злочин.

Все тіло боліло, особливо синці на стегні – ходити було тяжко, та ще сильнішим був біль від несправедливості.

За результатами експертного дослідження (висновки якого було покладено до основи обвинувачення Главатого) у Марини були виявлені синці та садна по всьому тілу: праве і ліве плече, передпліччя, стегно, колінний суглоб, гомілка – кожен синець ніби відлунював хвилі її страху і безпорадності. Травми класифікували як легкі тілесні ушкодження, але для потерпілої вони були тяжкими ранами, біль від яких несила було втамувати і за роки після події.

За кілька днів Марина знайшла в соцмережах одного з хлопців, котрі допомагали їй у дворі того страшного ранку, і дізналася, що вони все ж викликали міліцію тієї ночі. Ця дрібка правди давала хоч трохи відчуття справедливості та підтримки після кошмарної ночі.

Оскільки ґвалтівник користувався презервативом, а потім власноруч відмивав потерпілу, сперматозоїдів у вмісті її піхви не виявили. Проте факт зґвалтування і насильницького утримання було беззаперечно доведено іншими доказами.

Під час установлення особи зловмисника додатковим доказом став аналіз даних мобільного оператора ТОВ «Астеліт»: телефон Марини того вечора фіксувався в зоні дії антен на Лісовому масиві між 20:58 та 21:30, а потім відключався. Ці дані підтвердили часові межі переміщення потерпілої, відокремлюючи момент, коли вона залишила своє безпечне середовище, і коли Главатий зустрів її у своєму будинку.

Слідом за цим свідки підтвердили обставини справи. Один із хлопців, що бачив її втечу в ніч на 18 вересня, Ігор, упізнав Главатого за рисами обличчя, овалом, зачіскою, волоссям. Його свідчення підтвердили зв’язок того, хто її утримував у квартирі, із тим, хто викликав її нібито для масажу та зустрічав на вулиці того ж вечора.

Від затримання до суду

Під час слідчого експерименту Марина детально відтворила свій шлях від місця, де її залишило таксі, до квартири № 267 на 9-му поверсі будинку № 15-А по вул. Мілютенка, де Главатий скоїв злочин.

12 жовтня того ж року слідчі прийшли для проведення обшуку до квартири Главатого. Той перебував удома, де і був затриманий, оскільки на пропозицію пройти до відділення чинив опір правоохоронцям.

Після затримання Главатого Марина упізнала його при пред’явленні на впізнання наживо. Під час слідчого експерименту вона показала свій шлях від місця, де вийшла з таксі, до квартири обвинуваченого, відтворюючи кожен крок і деталь.

Разом усе це – фізичні ушкодження, впізнання обвинуваченого потерпілою та свідками, слідчі експерименти та дані оператора мобільного зв’язку, допомогло відтворити всю картину злочину.

У залі судових засідань Деснянського районного суду міста Києва Главатий поводився так тихо, немовби хотів стати невидимим. Він відмовився давати власні пояснення, не коментував пред’явлене обвинувачення і не давав жодних свідчень. Коли розглядали клопотання чи інші процесуальні питання, він не теж не вимовив ані слова всі його позиції подавалися письмово через захисника.

Навіть у ключовий момент – під час судових дебатів – Главатий не промовив жодного слова самостійно. Його захисник зачитав підготовлену обвинуваченим промову, але суд зазначив, що вона була формальною і не давала жодного пояснення щодо фактичних обставин справи. Так, доводи обвинуваченого щодо його обмови потерпілою і свідками та щодо фальсифікації справи суд не прийняв, розцінивши як спробу уникнути покарання за злочини.

Вирок – 9 років позбавлення волі

За оцінкою сукупності зібраних доказів судом було покладено до основи вироку показання потерпілої про причину її візиту до квартири Главатого 17.09.2015 року, про фізичне насильство з боку обвинуваченого, про зґвалтування і утримання в помешканні проти її волі протягом тривалого часу, оскільки показання потерпілої послідовні, переконливі та узгоджені з показаннями свідків, з висновком судово-медичного експерта про характер, локалізацію, тяжкість і давність отриманих потерпілою тілесних ушкоджень, з даними з протоколів впізнання потерпілою і свідком, з даними протоколу слідчого експерименту з потерпілою, з протоколом обшуку, під час якого у квартирі за місцем вчинення злочинів був виявлений Главатий, з даними мобільного оператора про перебування телефону потерпілої на Лісовому масиві м. Києва на час вчинення злочинів проти неї, з іншими матеріалами справи.

Обвинувачений у судовому засіданні не виявив жодної готовності взяти на себе відповідальність за скоєне. Така поведінка, разом із беззаперечними доказами та свідченнями потерпілої та очевидців, дозволила суддям сформувати чітку оцінку злочинних дій Главатого, його небажання співпрацювати зі слідством і проявити каяття.

Суд врахував усе – тяжкість скоєних діянь, попередню судимість і відсутність пом’якшуючих обставин, невизнання і заперечення своєї провини. Главатий уже відбув строк у колонії за попередні тяжкі злочини, але після звільнення утримувався лише нетривалий час. Суд визнав цей рецидив істотним чинником, що обтяжує покарання, і жодних шансів на пом’якшення не було.

У підсумку Главатому було призначено дев’ять років позбавлення волі, із зарахуванням часу попереднього ув’язнення з 12 жовтня 2015 року (з дня фактичного затримання) до 23 червня 2016 року за правилом «день за два». Рішення суду передбачало не лише ізоляцію від суспільства, а і стримування від нових злочинів.

23 червня 2016 року Деснянський районний суд міста Києва визнав Главатого винним у вчиненні злочинів за ч. 2 ст. 152 (зґвалтування) та ч. 1 ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі), об’єднавши покарання шляхом поглинання менш суворого більш суворим – дев’ять років позбавлення волі.

Післямова, або Чому ця історія не закінчилася  

Вирок став лише проміжним епізодом в історії, що тривала всього одну ніч, однак залишила довгий слід у житті потерпілої та показала системну ефективність доказів і роботи правоохоронців. Беззаперечні свідчення, медичні висновки та цифрові сліди телефона зробили покарання невідворотним, і ґвалтівник отримав справедливе покарання.

Ця непересічна подія залишає по собі складні уроки, які важливо усвідомлювати. Марина вижила, змогла розповісти про пережите, здала аналізи, звернулася до поліції, а свідки підтвердили все, що відбулося. Саме завдяки їхній небайдужості та чесності справа завершилася ухваленням обвинувального вироку.

Та висновки полягають не лише в суто процесуальних питаннях.

Судовій практиці наразі невідомі випадки, коли б мовчання жертв могло когось захистити. Воно не рятує, не «заліковує» фізичні та моральні рани, не усуває страх, а лише дає кривдникові шанс продовжувати насильство. Відверта розповідь Марини, навіть її наполегливість у спілкуванні з міліціонерами, котрі спочатку «морозилися» приймати заяву, а потім – рішучість на всіх етапах досудового слідства та під час судового розгляду справи варті великої поваги. Наполегливість лише однієї жертви стала своєрідним щитом для інших, сигналом того, що злочин не повинен залишатися в тіні, а допомога існує.

Уявіть лише, як могли розвиватися події, коли б після першого марного походу до міліцейського відділу на Драйзера, Марина просто повернулася б додому та припинила всі спроби добитися справедливості. Скільки ще жертв могло бути?..

До того ж, нагадаю, серійний ґвалтівник нині на волі. Насильство, яке він спричинив, не пішло у забуття, а сам він навряд чи став менш небезпечним. Його мати, як і раніше, «трясеться» над сином, виконує всі його забаганки, що закономірно сприймається як потурання. Така родинна прихильність не виправдовує злочин, а лише дає підґрунтя для повторення насильства.

Десять років минуло відтоді коли Главатого було затримано за скоєння цього жорстокого злочину та надовго ізольовано від суспільства.

Коментар від автора

Кожен, хто пережив подібне, заслуговує на те, щоб його почули, і на те, щоб кривдник відповів перед законом.

Серійні ґвалтівники, як Вадим Главатий, становлять одну з найнебезпечніших категорій злочинців. Для них характерні не лише сексуальна агресія, а й патологічна потреба домінувати, контролювати, принижувати жертву. Такі особи часто діють не під впливом раптового афекту, а навпаки, холоднокровно, обдумано, з прагненням уникнути доказів і відповідальності. Такою є їхня свідома модель поведінки, внаслідок чого їхні злочини можуть бути повторюваними та тривалими.

Главатий не вперше вчиняє злочин на сексуальному підґрунті. Його попередні судимості, швидке повернення до насильства після звільнення й відсутність каяття свідчать про сформовану кримінальну установку. У таких випадках колонія не виправляє, а лише тимчасово віддаляє людину від суспільства.

Те, що він сьогодні знову на волі, означає не завершення історії, а її можливе продовження. Подібні злочинці не зупиняються з власної волі. Їхня поведінка є циклічною: період удаваного спокою, пошук нової потенційної жертви, ізоляція її, контроль, а потім – знову насильство. І найбільша загроза полягає в тому, що оточення часто виправдовує їх – як мати Главатого, котра захищає його, замість того щоб визнати небезпеку.

Для жертв насильства важливо пам’ятати: ви не винні. Будь-який прояв страху, будь-яка спроба вижити чи захистити себе є природною реакцією людини, а не провиною. Ваша історія має значення. Ваші кроки до того, щоб розповісти про пережите, здати аналізи, звернутися до поліції – не моральна кара, а прояв сили. Сильна людина не та, котра мовчки намагається пережити трагедію, а та, що говорить, шукає допомогу і вчить інших, що насильство має ім’я та відповідальність.

І навіть якщо злочинець на волі, ваша рішучість розповісти правду та звернутися по допомогу робить вас сильнішою і дає шанс іншим уникнути подібного.